Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Мавпами? — збентежено витріщився на нього Вітвер. — А, так, я зрозумів. Нічого не бачу, нічого не чую і так далі. Дуже дотепне визначення.

— Дуже точне, — Ендертон механічно забрав свіжі картки, що вигулькнули з машини. — Деякі з цих імен будуть врешті відкинуті. А на тих, що залишаться, здебільшого зареєстровані дрібні злочини: пограбування, ухиляння від сплати податку з прибутків, напад, шантаж. Певно, ви чули, що Передзлочинний центр зменшив кількість злочинів на дев’яносто дев’ять і вісім десятих відсотка. Тяжкі злочини — вбивство чи зрада батьківщини — трапляються нечасто. Врешті-решт, злочинець знає, що ми замкнемо його в таборі за тиждень до того, як він зважиться на протизаконну дію.

— А коли востаннє трапилося реальне вбивство? — поцікавився Вітвер.

— П’ять років тому, — відказав Ендертон із гордістю в голосі.

— Як це сталося?

— Убивця втік від наших пошукових груп. У нас було його ім’я — насправді в нас була інформація про всі деталі злочину, включно з іменем жертви. Нам були відомі час і місце запланованого злочину. Попри це, він таки зміг здійснити свій задум, — Ендертон стенув плечима. — Зрештою, усіх не переловиш, — він перетасував картки. — Однак ми запобігаємо більшості злочинів.

— Єдине вбивство за п’ять років, — до Вітвера поверталася його колишня самовпевненість. — Це вражає... цим можна пишатися.

Ендертон холодно мовив:

— Я й пишаюся. Тридцять років тому я розробив цю теорію — тоді, коли наші себелюбці думали лише про те, як швидко збагатитися на біржі. Натомість я прагнув зробити щось ґрунтовне, що було б надзвичайно важливим для соціуму.

Він передав картки Воллі Пейджу, своєму підлеглому, який завідував мавпячим блоком.

— Проглянь, що нам із того знадобиться, — наказав він Пейджу. — На твій розсуд.

Коли Пейдж зник разом із картками, Вітвер замислено похитав головою:

— Це велика відповідальність.

— Так і є, — погодився Ендертон. — Дозволиш одному злочинцю втекти — як оце п’ять років тому — і маєш на своєму сумлінні чиєсь життя. Тільки ми відповідаємо за це. Якщо помилимося, хтось може померти, — з гіркою посмішкою він дістав із машини ще три нові картки. — А з ним і довіра громадськості.

— Чи не виникало у вас спокуси... — Вітвер затнувся. — Я про те, що декотрі із затриманих вами, очевидно, пропонують хабарі...

— Це їм нічим не зарадить. Копію карткових звітів отримує Генеральний штаб армії. Так підтримується в рівновазі система взаємного контролю. Армійці можуть наглядати за нами так прискіпливо, як вважатимуть за потрібне, — Ендертон пробігся очима по верхній картці зі стосу. — Тож, навіть якби ми захотіли взяти хаба...

Він замовк, стиснувши губи.

— Що сталося? — зацікавився Вітвер.

Ендертон акуратно склав прочитану картку й засунув собі в кишеню.

— Нічого, — пробурмотів він. — Нічого особливого.

Вловивши неприязнь у його тоні, Вітвер почервонів.

— Здається, я вас чимось дратую, — дорікнув він.

— Правильне спостереження, — не став заперечувати Ендертон. — Дратуєте. Але ж...

Ендертон не міг повірити, що хлопець дратує його аж настільки. Це видавалося неможливим: це неможливо. Сталася якась помилка. Збентежений, він спробував себе опанувати.

На картці стояло його ім’я. Перший рядок — потенційний вбивця! Згідно з кодом комісар з питань передзлочинів Джон Е. Ендертон мав намір убити людину — вже наступного тижня.

Із твердою, затятою переконаністю Ендертон відкинув імовірність вчинення ним такого злочину.

II

У зовнішньому офісі, балакаючи з Пейджем, стояла струнка й вродлива молода жінка, Ендертонова дружина Лайза. Вона поринула в гостру, жваву дискусію про політику і навіть не озирнулася, коли увійшли Вітвер з її чоловіком.

— Привіт, люба! — гукнув її Ендертон.

Вітвер промовчав. Проте його блідо-блакитні очі зблиснули, коли він затримав погляд на жінці з каштановим волоссям у поліцейській формі, яка щільно облягала її фігуру. Лайза дослужилася до керівної посади в Передзлочинному центрі, та Вітвер знав, що раніше вона була секретаркою Ендертона.

Помітивши на Вітверовому обличчі неприхований інтерес, Ендертон замислився. Щоб підкинути картку в систему, потрібен спільник ізсередини — хтось близько пов’язаний із центром, той, хто має доступ до аналітичного обладнання. Лайза навряд чи б на таке погодилася. Але така ймовірність існувала.

Звісно, змова могла бути широкомасштабною та продуманою до деталей і передбачати щось набагато більше, аніж просто «підтасована» картка. Могли підробити й вихідні дані. Насправді важко було сказати, на якому саме етапі відбулася підміна. Ендертона пройняв крижаний жах, коли перед ним відкрилися численні ймовірності. Його перше бажання — втрутитися в роботу машини і знищити всі дані — було марним і примітивним. Напевне, записи збігалися з результатами на картці: він тільки дасть ще більше підстав для свого звинувачення.