Повне зібрання короткої прози. Том 3

У нього є приблизно двадцять чотири години. Потім армійці перевірять свої картки й виявлять невідповідність. Вони відшукають серед своїх документів дублікат картки, яку він викрав. Він мав лише одну з двох копій, а отже, на столі у Пейджа могла лежати картка, ідентична складеній і схованій у його кишені, і кожен міг її там побачити.

З-за вікна будівлі почулося ревіння поліцейських машин, що їхали на звичні облави. Скільки спливе годин, перш ніж одна із цих машин пригальмує перед його оселею?

— Любий, що з тобою? — спантеличилася Лайза. — У тебе такий вигляд, ніби привида побачив. Все гаразд?

— Усе добре, — запевнив Ендертон дружину.

Раптом Лайза мовби відчула захоплений погляд Еда Вітвера.

— А цей чоловік — твій новий співробітник, так, любий? — спитала вона.

Ендертон неохоче відрекомендував свого нового колегу. Лайза привітно усміхнулася хлопцю. Чи обмінялися вони змовницькими поглядами? Він не міг сказати цього напевне. Боже, він уже почав підозрювати кожного — не лише дружину і Вітвера, але й з десяток членів своєї команди.

— Ви з Нью-Йорка? — поцікавилася Лайза.

— Ні, — відказав Вітвер. — Майже все життя прожив у Чикаго. А тут винаймаю номер в одному з цих великих готелів у центрі міста. Чекайте... десь у мене була картка, на якій записано його назву.

Поки він квапливо нишпорив по кишенях, Лайза запропонувала:

— Може, ви зайдете до нас на вечерю? Ми багато працюватимемо разом, тож нам не завадить познайомитися поближче.

Вражений словами дружини, Ендертон закляк на місці. Чи можливо, щоб її приязнь була щирою, мимовільною? Вітвер простовбичить біля нього весь день, а тепер іще й матиме привід завітати до Ендертонового помешкання. Роздратований до краю, він рвучко розвернувся й попрямував до дверей.

— Куди це ти? — здивувалася Лайза.

— Назад до мавпячого блоку, — відказав він. — Хочу розібратися з деякою плутаниною в записах даних, перш ніж вони потраплять на очі армії, — він уже вийшов у коридор, перш ніж Лайза спромоглася вигадати переконливу причину його спинити.

Квапливим кроком він дістався пандуса у дальньому кінці коридора і вже був спускався сходами ґанку на тротуар, коли його наздогнала засапана Лайза.

— Господи, що на тебе найшло? — вона вчепилась у його руку і розвернула обличям до себе. Я знаю, що ти кудись тікаєш! — вигукнула Лайза, перепиняючи йому шлях. — Що з тобою таке? Усі думають, що ти... — вона затнулася. — Ти поводишся дивно.

Повз них сновигали люди — звичайні вечірні перехожі. Не зважаючи на них, Ендертон висмикнув руку з цупких пальців дружини. — Мені треба поїхати, — сказав він їй. — Поки в мене ще є час.

— Але... чому?

— Мене підставили — навмисне й підло. Ця тварюка націлилася на мою посаду. Сенат вирішив змістити мене з його допомогою.

Лайза вирячила очі, збентежена його словами.

— Він здається таким милим хлопцем...

— Ага, таким милим, як гадюка за пазухою.

Тепер Лайза дивилась на нього з недовірою.

— Та не може бути. Любий, уся ця напруга, робота, що вимагає таких зусиль... — невпевнено усміхнувшись, вона заходилася його переконувати: — Навряд чи Ед Вітвер тебе підставляє. І як би він це зробив, навіть якби й захотів? Я впевнена, Ед не зміг би...

— Ед?

— Так його звуть, хіба ні?

Карі очі обуреної Лайзи спалахнули гнівливим вогнем.

— Святі небеса, та ти схибнувся на своїх підозрах! Невже ти міг повірити, що я до цього якось причетна?

Він замислився.

— Я не певен.

Лайза підійшла ближче до чоловіка й подивилася на нього докірливим поглядом.

— Неправда. Ти в це таки повірив. Може, тобі й справді варто поїхати на кілька тижнів відпочити. Уся ця напруга... та ще й з’являється той хлопець. Але ти поводишся, як параноїк. Ти хоч усвідомлюєш це? Авжеж, люди змовилися проти нього! А в тебе є хоч якісь докази?

Ендертон дістав із гаманця складену картку.

— Уважно прочитай, — сказав він, простягаючи картку дружині.

Рум’янець зійшов з обличчя Лайзи, вона різко, коротко видихнула.

— Фальсифікація цілком очевидна, — Ендертон заледве зберігав розважливий тон. — Це надасть Вітверу законну підставу мене прибрати. Навіть не чекаючи, поки я звільнюся, — і похмуро додав: — Вони чудово знають, що я хотів попрацювати на своїй посаді ще кілька років.

— Але ж...

— Це покладе край системі взаємного нагляду. Передзлочинний центр уже не буде незалежною інстанцією. Сенат отримає контроль над поліцією, а потім... — він стиснув губи. — Потім вони підімнуть під себе і армію. Що ж, якщо поглянути на це під таким кутом зору, то все цілком логічно. Звісно, мене можна звинуватити у ворожості й заздрощах до Вітвера — звісно, у мене є мотив. Нікому не сподобається, якщо на його місце всядеться якийсь молодик, а його самого завчасно відженуть від годівниці. Насправді все досить переконливо — от тільки у мене немає ані найменшого наміру вбивати Вітвера. Але я не можу довести цього. І що мені тепер робити?

Оніміла, зі сполотнілим обличчям, Лайза похитала головою.

— Я... я не знаю. Любий, якби ти...

— Зараз, — перервав її Ендертон, — я поїду додому пакувати речі. Що далі, я ще не придумав.