Повне зібрання короткої прози. Том 3

Він знав Гаймі Розенбурґа. На світі не було душевнішого чоловіка... хоч Гаймі й працював в одній з цих чимдалі розгалуженіших рабовласницьких корпорацій, що нелегально перевозили людей на плодючі землі позасистемних планет. Чи не вся система Сиріуса була поділена між двома найбільшими корпораціями. Чотирьох із шести емігрантів переправляли контрабандою на суднах, зареєстрованих як «вантажні». Важко було уявити доброзичливого коротуна Гаймі Розенбурґа бізнес-агентом корпорації «Тіроль», і все ж саме так воно й було.

Поки він стояв і чекав, Екере міркував про вбивство Гаймі. Можливо, це один з епізодів безперервної підпільної війни, що точиться між Полом Тіролем та його головним конкурентом.

Девід Лантано — кмітливий, енергійний новачок у цьому бізнесі... але вбивцею може бути хто завгодно. Усе залежить від того, як його скоїли: можливо все — від звичайного хатнього грабунку до мистецьки витонченої стратегії.

— Он щось їде, — до його внутрішнього вуха із надчутливих трансформаторів будки долинув голос Ґерта. — Схоже на морозильний фургон.

Так і було, під’їхала машина швидкої допомоги. Екере виступив наперед, коли вантажівка загальмувала і відкрилася її задня частина.

— Як швидко ви туди дісталися? — спитав він полісмена, який важко зіскочив на тротуар.

— Одразу, — відповів той, — але за вбивцею і слід захолов. Гаймі навряд чи вдасться оживити... стріляли прицільно, точнісінько в мозок. Чиста робота, це був не дилетант.

Розчарований, Екере поліз у машину оглянути тіло.

Маленький і нерухомий, Гаймі Розенбурґ лежав горілиць із випростаними вздовж тулуба руками і незрячим поглядом, спрямованим у стелю. На його обличчі застиг украй здивований вираз. Хтось — мабуть, один із полісменів — вклав у скрючені пальці вбитого його погнуті окуляри. Під час падіння він поранив щоку. Розтрощена частина черепа була прикрита вологою пластиковою плівкою.

— Хто лишився у квартирі? — поцікавився Екере.

— Решта загону, — доповів полісмен. — І незалежний детектив. Лерой Бім.

— Він... — пробурчав Екере із неприязню. — Звідки він там узявся?

— Він теж почув сигнал, його приймач випадково був налаштований на ту саму частоту. Бідолаха Гаймі змайстрував для своєї сигналізації потужний підсилювач... дивно ще, як його не почули тут, у головному офісі.

— Кажуть, Гаймі чогось остерігався, — похитав головою Екере. — По всій квартирі «жучків» понатикав. Речові докази зібрані?

— Експерти працюють, — запевнив полісмен. — Щонайбільше за півгодини отримаємо перші результати. Зловмисник вивів із ладу відеопристрій у гардеробній. Але... — він усміхнувся — ...порізався розбитим склом. На скалках залишилася краплина крові, це може виявитися гарною зачіпкою.

Тим часом Лерой Бім спостерігав за тим, як працівники Відділу внутрішньої поліції вивчають сліди у квартирі. Вони працювали злагоджено й продумано, та Бім усе одно був незадоволений.

Його початкове враження не зникло: справа була підозріла.

Ніхто б не міг так швидко втекти. Гаймі помер, і його смерть — припинення нервової активності — увімкнула сигналізацію.

Вона не надто захищала власника, але принаймні гарантувала (чи зазвичай гарантувала) затримання вбивці. Тоді чому це не спрацювало з Гаймі?

Замислено тиняючись квартирою, Лерой Бім вдруге зайшов на кухню. Там, на підлозі біля раковини, стояв маленький портативний телевізор, популярний серед багатіїв: новомодний компактний корпус із пластику з кнопками та кольоровими об’єктивами.

— А це тут для чого? — запитав Бім, коли повз нього проходив один із поліцейських. — Цей телевізор чомусь стоїть у кухні на підлозі. Йому тут не місце.

Полісмен пропустив запитання повз вуха. У вітальні складне поліцейське обладнання уже обстежувало кожен дюйм різноманітних поверхонь. За пів години після смерті Гаймі знайшли вже немало речових доказів злочину. По-перше, крапля крові на понівеченій відеокамері. По-друге, розмазаний відбиток взуття там, де ступав убивця. По-третє, обгорілий сірник у попільничці. І скидалося на те, що знайдуть ще більше, оскільки обстеження лише почалося.

Зазвичай потрібно дев’ять доказів для того, щоб встановити конкретну особу, яка залишила сліди на місці злочину.

Лерой Бім обережно роззирнувся навколо себе. Жоден із полісменів не дивився в його бік, тож він нахилився й підхопив телевізор, той здавався цілком звичайним. Лерой натиснув на кнопку ввімкнення і зачекав. Нічого не відбулося; не з’явилося жодного зображення. Дивно.

Він саме перевернув пристрій, щоб дістатися до його внутрішнього механізму, коли це до помешкання ввійшов Едвард Екере із Відділу внутрішньої поліції. Бім хутко заштовхав телевізор у здоровецьку кишеню свого пальта.

— Що ви тут робите? — запитав Екере.

— Розслідую справу, — відповів Бім, переживаючи, чи не помітив Екере випнутої кишені. — Я теж над нею працюю.

— Ви знали Гаймі?

— Із чуток, — розпливчасто відповів Бім. — Наскільки мені відомо, він був пов’язаний з корпорацією Тіроля, вважався кимось на кшталт їхнього маріонеткового голови. Він мав офіс на П’ятій авеню.