Повне зібрання короткої прози. Том 3

Бім поставив пристрій на місце. Якщо не пощастить, доведеться мордуватися над ним багато днів — і врешті дізнатися, що він не має жодного стосунку до вбивства Гаймі Розенбурґа. З іншого боку...

— Просвердліть в ньому дірку, — наказав він. — Побачимо, що там.

Технік запротестував:

— Я намагався, але свердло зламалося. Я вже послав запит на потужнішу модель. Цей матеріал позаземного походження, хтось доправив його із системи білих карликів. Він утворився під дією дуже сильного тиску.

— Досить ходити довкола, — роздратовано урвав його Бім. — Розводитеся, мов той рекламний агент.

Технік знизав плечима.

— Хай там як, але матеріал надзвичайно міцний. Це або природний елемент, або його штучно створили в якійсь лабораторії. У кого є можливість працювати з таким металом?

— В одного з найбільших рабовласників, — відповів Бім. — Ось куди течуть шалені гроші. До того ж вони літають від системи до системи... у них цілком міг бути доступ до сировини. Рідкісного виду залізної руди.

— Можна мені піти додому? — запитав технік. — Невже це настільки важливо?

— Цей пристрій убив або допоміг убити Гаймі Розенбурґа.

І ми, ви і я, просидимо тут, доки його не відкриємо, — Бім сів і заходився проглядати результати зроблених тестів. — Рано чи пізно він розкриється, як мушля молюска, — якщо ви ще пам’ятаєте, що це таке.

За їхніми спинами дзенькнув дзвінок.

— Хтось зайшов до приймальні, — здивувався Бім і насторожено додав: — О пів на третю ночі? — Він підвівся і попростував темним коридором до входу в будівлю. Це міг бути навіть Екере. Бім відчув докори сумління: мабуть, хтось помітив зникнення телевізора з місця злочину.

Та це був не Екере.

У холодному, безлюдному вестибюлі смиренно стояв Пол Тіроль, з ним була приваблива молода жінка, з якою Бім не був знайомий. Зморшкувате обличчя Тіроля розтяглося в дружній посмішці, коли він простягнув Бімові руку.

— Вітаю, — сказав він. Чоловіки потисли один одному руки. — Парадні двері повідомили, що ви тут, у приміщенні. Затримався на роботі?

Розмірковуючи над тим, хто ця жінка і чого від нього хоче Тіроль, Бім обережно відповів:

— Виправляю чужі помилки. Інакше вся фірма збанкрутує.

Тіроль поблажливо засміявся:

— Завжди ви жартуєте, — його темні очі бігали приміщенням. Тіроль був немолодим чоловіком могутньої статури із похмурим, поораним зморшками лицем. — Маєте час для ще кількох справ? Я надумав підкинути вам роботи... якщо ви не заперечуєте.

— Я завжди готовий працювати, — відказав Бім, загородивши собою вхід до лабораторії. Втім, її двері вже автоматично зачинилися. Гаймі працював на Тіроля... і той, поза сумнівом, вважав, що має право отримати всю відому наразі інформацію про вбивство. Хто це зробив? Коли? Як? Чому? Проте це не пояснювало того, з якого доброго дива Тіроль прийшов сюди.

— Жахлива історія, — навпростець сказав Тіроль. Він, вочевидь, не збирався відрекомендовувати жінку, вона сіла на диван і запалила цигарку. Незнайомка була струнка, з волоссям кольору червоного дерева, одягнена у синє пальто і з хустиною на голові.

— Так, — погодився Бім. — Жахлива.

— Наскільки я знаю, ви були там.

Це дещо прояснювало.

— Ну, — зізнався Бім, — заходив ненадовго.

— Але самого вбивства не бачили?

— Ні, — підтвердив Бім, — і ніхто не бачив. Зараз Міністерство внутрішніх справ опрацьовує особливі прикмети вбивці. Уже до ранку вони матимуть його картку.

Тіроль помітно розслабився.

— Радий це чути. Ненавиджу, коли жорстоким злочинцям вдається утекти. Заслання — надто поблажливе покарання для вбивці. Він заслуговує на газову камеру.

— Це варварство, — сухо пробурмотів Бім. — Часи газових камер давно минули. Середньовіччя якесь.

Тіроль зазирнув за його спину.

— То ви працюєте над... — тепер він уже не приховував цікавого погляду. — Та годі вам, Лерою. Гаймі Розенбурґ — Боже, упокой його душу — помер, а ви за дивним збігом обставин сидите тут уночі й працюєте так, що аж дим іде. Ви можете бути зі мною відвертим: натрапили на щось пов’язане з його смертю, так?

— Краще зверніться до Екерса.

Тіроль вишкірився.

— Можна, я погляну?

— Лише тоді, коли ви почнете мені платити, я поки не отримую від вас грошей.

І тут якимсь здушеним, неприродним голосом Тіроль звелів:

— Віддайте.

Спантеличений, Бім перепитав:

— Що саме віддати?

Несамовито здригнувшись усім тілом, Тіроль кинувся вперед, відштовхнувши Біма вбік, і схопився за ручку дверей. Розчахнувши їх, Тіроль, гучно тупаючи ногами, побіг темним коридором, інстинктивно обравши шлях до лабораторії детективного агентства.

— Гей! — розлючено закричав Бім. Він метнувся за старим і, випередивши його, став у дверях лабораторії, готовий захищати вхід. Його трусило, частково від геть несподіваного розвитку подій, частково від злості. — Якого чорта? — задихано спитав він. — Я не один із ваших рабів!