Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Пішли, — наказав Екере, відчуваючи огиду до розкоші, він зумисне пройшов до ґанку через клумбу з трояндовими кущами. За ним слід у слід рушив поліцейський загін.

— Боже, — пробурмотів Лантано, коли його підняли з ліжка. Це був добродушний на вигляд, доволі молодий огрядний чоловік у розкішному шовковому халаті. Йому пасувало б бути директором літнього табору для хлопчиків, на його м’якому, ледь обвислому лиці застиг приязний вираз. — У чому річ, офіцере?

Екере ненавидів, коли його називали офіцером.

— Вас заарештовано, — повідомив він.

— Мене? — слабким голосом перепитав Лантано. — Слухайте, офіцере, у мене є адвокати, які усе залагодять, — і на весь рот позіхнув. — Не хочете кави? — Він сонно перетнув передпокій у пошуках кавника.

Минули роки відтоді, коли Екере дозволяв собі таке марнотратство, як чашка кави. На терранських землях, щільно забудованих промисловими та житловими будівлями, не стало місця для дерев, а в інших системах кава відмовилася «пускати корені». Лантано, ймовірно, вирощував її десь на незаконній плантації в Південній Америці — а збирачі, мабуть, вірили, що їх перевезли до якоїсь далекої колонії.

— Ні, дякую, — сказав Екере. — Поїхали до відділку.

Усе ще рухаючись, як сновида, Лантано опустився у м’яке крісло і збентежено глянув на Екерса.

— Бачу, ви налаштовані серйозно, — його обличчя розслабилося, здавалося, він зараз знову задрімає. — І хто ж? — байдуже пробурмотів він.

— Гаймі Розенбурґ.

— Це якийсь дурний жарт, — Лантано мляво похитав головою. — Я завжди хотів переманити його до себе. Гаймі має справжній шарм. Тобто мав.

Екерса гнітило перебування у цьому величезному заможному маєтку. Кава вже майже закипіла, її запах лоскотав ніздрі.

А на столі — Боже правий! — стояв кошик з абрикосами.

— Персики, — виправив Лантано, помітивши його погляд. — Пригощайтеся.

— Де... ви їх дістали?

Лантано стенув плечима.

— Синтетичний купол. Гідропоніка. Я вже й забув, де саме... у мене не технічний склад розуму.

— Вам відомо, який штраф передбачений за володіння природними фруктами?

— Послухайте, — розсудливо сказав Лантано, склавши на грудях пухкі руки. — Розкажіть мені деталі справи, і я доведу вам, що не маю до неї жодного стосунку. Ну ж бо, офіцере.

— Екере, — вставив Екере.

— Гаразд, Екерсе. Я впізнав вас, але не був певен, не хотів помилитися. Коли вбили Гаймі?

Зробивши над собою зусилля, Екере виклав йому подробиці справи.

Якийсь час Лантано мовчав. Тоді повільно, з похмурим виразом обличчя сказав:

— Прогляньте-но ще раз ті сім карток. Один із ваших підозрюваних зараз не в системі Сиріуса... він повернувся сюди.

Екере подумки зважував шанси вигнати таку поважну людину, як Девід Лантано. Його організація — «Міжпланек-спорт» — оповила своїми мацаками усю галактику, по нього вилетить бджолиний рій пошукових команд. Проте ще ніхто не долітав до вигнанців. Засуджених тимчасово іонізували, перетворювали на заряджені частинки енергії та зі швидкістю світла викидали за межі системи. Техніка була експериментальною, і вона мала свої вади: це працювало лише в один бік.

— Подумайте самі, — розмірковував далі Лантано. — Якби я справді збирався убити Гаймі, хіба я робив би це власноруч? Ввімкніть логіку, Екерсе. Очевидно ж, що я б когось підіслав, — він тицьнув у Екерса м’ясистим пальцем. — Невже ви думаєте, що я ризикував би своїм життям? Я ж знаю, що вам байдуже, кого схопити, головне — щоб збігалося достатньо прикмет.

— Проти вас ми зібрали десять, — бадьоро повідомив Екере.

— Отже, ви відправите мене в заслання?

— Якщо ви винні, то будете вигнані, як і решта злочинців. Ваш вплив у суспільстві тут не допоможе, — і презирливо додав: — Очевидно, вас випустять під заставу. Ви матимете змогу довести свою невинуватість, вам буде дозволено оскаржити кожну з десяти прикмет.

Він уже заходився описувати загальну судову процедуру, яку застосовували у двадцять першому столітті, проте раптом затнувся. Девід Лантано разом із кріслом, здавалося, провалювався під підлогу. Що це, якась ілюзія? Екере закліпав очима, потер їх рукою. Водночас інший полісмен вигукнув від подиву; Лантано нишком тікав від них.

— Ану стійте! — вигукнув Екере, він стрибнув уперед і схопився за крісло. Один із полісменів метнувся і знеструмив будинок, крісло припинило опускатися й зупинилося. Над підлогою залишилася стирчати тільки Лантанова голова. Він майже встиг утекти через приховану шахту.

— Як підло, нікчемно... — почав було Екере.

— Я знаю, — визнав Лантано, навіть не намагаючись вибратися на поверхню. Схоже, він змирився з невдачею, думками він знову полинув кудись далеко. — Маю надію, що ми це прояснимо. Адже очевидно, що мене підставили. Тіроль найняв когось із моїми прикметами, і цей хтось пробрався до квартири Гаймі й убив його.

Екере разом із поліцейськими витягли Лантано з опущеного під підлогу крісла. Чоловік не опирався, він надто глибоко поринув у задуму.