Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Мабуть, це прозвучить по-дурному, — сказала Джоан, — але як можна надіслати листа в гомеостатичну газету?

— Із цим я вже розібрався, — відповів Флетчер. — У кожному газетному кіоску є отвір для листів поряд із тим, у який треба кинути монетку, щоб придбати газету. Цього вимагав закон багато десятиліть тому, коли ще тільки починали випускати гомеостатичні газети. Все, що нам треба, — це підпис вашого чоловіка, — він дістав з кишені піджака конверт. — Лист уже написаний.

Гуд узяв листа й уважно його прочитав. Отже, ми хочемо приєднатися до повстанців із загадковим вгодованим блазнем на чолі, сказав він сам до себе.

— А хіба після цього не з’явиться заголовок на кшталт: «ГОЛОВА ЦАБЕ ПРИЄДНУЄТЬСЯ ДО МАРШУ НА ЗЕМНУ СТОЛИЦЮ»? — спитав він у Флетчера із сарказмом. — Невже досвідчена, підприємлива газета не розмістить такого листа на першій сторінці?

Флетчер, вочевидь, про це не замислювався, він спохмурнів.

— Тоді, мабуть, краще, щоб цього листа підписав хтось інший, — визнав він і додав: — Хтось із вашої команди, але нижчий за посадою. Хоча б я.

Гуд кивнув і віддав йому листа:

— Так і зробимо. Цікаво, чи прийде взагалі відповідь на лист, а якщо прийде, то яка.

Листи до редакції, подумав він. Листи до незмірного складного електронного організму, похованого далеко під землею, який ні перед ким не звітує і керований тільки власними схемами управління. Як він відреагує на це зовнішнє підтвердження власної ілюзії? Чи поверне це газету знову до реальності?

Таке враження, думав він далі, ніби всі ці роки вимушеного мовчання газета бачила сни, а тепер, прокинувшись, повірила в уривки власних сновидінь і відтворила їх на своїх сторінках поряд із точними й виваженими звітами про сучасні події. Мішанина химерних і правдивих, чітко продуманих репортажів. Що з цього врешті переможе? Імовірно, судячи з розгортання історії про Бенні Цемолі, загорнутий у тогу оратор дійде до Нью-Йорка. Схоже, марш закінчиться успіхом. І що тоді? Як це поєднати з прильотом ЦАБЕ з її величезною міжсистемною могутністю та владою? Гомеостатичній газеті рано чи пізно доведеться зіштовхнутися з цією невідповідністю.

Один із двох звітів має зникнути... Проте Гуд мав лихе передчуття, що гомеостатична газета, яка на ціле десятиліття поринула у марення, неохоче поступиться своїми фантазіями. Можливо, міркував він, новини про нас, ЦАБЕ і наше завдання відбудови Землі зникнуть зі сторінок «Таймз», їх буде дедалі менше, їх пересуватимуть усе далі від передовиці. І врешті залишаться тільки подвиги Бенні Цемолі.

Це було неприємне передбачення, яке стривожило Гуда. Виникає враження, подумав він, ніби ми реальні тільки тоді, коли про нас пише «Таймз», так, ніби наше існування залежить від цієї газети.

Двадцять чотири години по тому «Таймз» розмістила у своєму звичному випуску лист від Флетчера. Надрукований, лист вразив Гуда непереконливістю та штучністю формулювань, — здавалося б, таким листом гомеостатичну газету не перехитрувати, і все ж вона віддала його в друк. Отже, його пропустили на всіх етапах підготовки випуску.