Повне зібрання короткої прози. Том 3

Шановна редакціє!

Ваша стаття про героїчний марш проти декадентської плутократії, що засіла в Нью-Йорк-сіті, неабияк мене надихнула. Яким чином пересічний громадянин міг би стати частиною цього історичного зрушення? Будь ласка, дайте відповідь якнайшвидше, адже я прагну приєднатися до Цемолі й переживати всі випробування та перемоги разом із іншими повстанцями.

Щиро ваш

Рудольф Флетчер.

Під цим листом містилася відповідь гомеостатичної газети; Гуд квапливо її прочитав.

Прибічники Цемолі приймають добровольців в офісі у центрі Нью-Йорка за адресою: Блікмен-стріт, 460, Нью-Йорк 32. Там ви зможете подати заявку на вступ до його лав, якщо, з огляду на сучасну кризу, поліція не перешкодить цій напівлегальній діяльності.

Натиснувши кнопку, Гуд напряму зв’язався з поліцейським штабом. Коли старший слідчий відповів, він сказав:

— Дітріху, мені потрібні ваші люди, необхідно декуди з’їздити, і можливо, там виникнуть певні ускладнення.

Після павзи Дітріх сухо промовив:

— Отже, все-таки йдеться не тільки про шляхетну справу відбудови. Скажу так: ми вже послали людину наглядати за адресою на Блікмен-стріт. Мені сподобалася ваша тактика з листом. Може, вона й спрацює, — реготнув він.

Невдовзі Гуд і четверо центавріанських полісменів у чорних одностроях уже летіли на гелікоптері над руїнами Нью-Йорк-сіті, шукаючи рештки того, що було колись Блікмен-стріт. Скориставшись мапою, вони десь за пів години розшукали потрібне місце.

— Он там, — сказав капітан поліції, який командував групою, і показав на якусь споруду за вікном. — У тому будинку, де продуктова крамниця.

Гелікоптер почав знижуватися. Так і є: продуктова крамниця. Гуд не помітив жодних ознак політичної активності — ані мітингувальників, ані прапорів або банерів. І все ж, здавалося, щось лиховісне чигало за лаштунками цього звичного видовища, що простерлося під ними: виставлені на тротуарі ящики з овочами, убогі жінки в довгих пальтах, які обмацували мерзлі картоплини, підстаркуватий власник крамниці у білому фартуху, який замітав тротуар. Усе надто природне, надто буденне.

Надто звичайне.

— Спускаємося? — запитав його капітан поліції.

— Так, — скомандував Гуд. — І будьте напоготові.

Побачивши, як вони приземлилися перед його крамницею, власник поволі відставив убік мітлу і попростував їм назустріч.

Грек, вирішив Гуд. У чоловіка була густа борода і ледь хвилясте сиве волосся. Він дивився на них із вродженою обережністю, одразу здогадавшись, що від них годі чекати чогось доброго. І все ж вирішив ввічливо їх привітати. Він їх не боявся.

— Джентльмени, — грек злегка вклонився їм. — Чим я можу вам допомогти? — його погляд ковзнув чорними одностроями центавріанської поліції, проте обличчя лишилося безвиразним і непроникним.

Гуд сказав:

— Ми тут, щоб заарештувати політичного агітатора. Вам нема про що хвилюватися, — із цими словами він попрямував до продуктової крамниці, група поліцейських рушила слідом, виставивши перед себе зброю.

— Політична агітація — тут?! — перепитав грек. — Та годі вам! Це неможливо, — задиханий, він кинувся їх наздоганяти, уже не приховуючи свого занепокоєння. — У чому я винен? Ні в чому, подивіться самі. Заходьте, — він притримав двері крамниці, впускаючи їх досередини. — Можете самі переконатися.

— Саме це ми й збираємося зробити, — відказав Гуд. Він рухався швидко, не гаючи часу на обшук зали з товарами, й одразу попрямував до допоміжного приміщення.

Там був склад, заставлений картонними коробками, в яких, очевидно, лежали консервні банки. Якийсь хлопець, що займався підрахунком продуктів, підвів голову і завмер, заскочений їхньою появою. Тут нічого немає, подумав Гуд. Син підпрацьовує у батька в крамниці, ото й усе. Відкривши одну з коробок, Гуд зазирнув усередину. Консервовані персики. Поряд — коробка із салатом. Він відірвав салатний листочок, почуваючись безсилим — і розчарованим.

Капітан поліції прошепотів:

— Тут нічого, сер.

— Я й сам бачу, — роздратовано відмахнувся Гуд.

Двері праворуч вели в комірчину. Відчинивши їх, він побачив мітли, швабру, цинкове відро, коробки з мийними засобами. А ще — краплі фарби на підлозі.

Комірчину перефарбовували, і то нещодавно. Нахилившись, він дряпнув фарбу нігтем і виявив, що вона ще липка.

— Погляньте-но сюди, — покликав він капітана поліції. Грек знервовано запитав: