Повне зібрання короткої прози. Том 3

Він виграв нечесно, вирішив Стоун. Так само, як у випадку зі мною та політичними тестами... Він підмовив когось підробити кілька результатів у голосуванні. Стоун на власні вуха чув гру джаґів, він був присутній на тому шоу талантів, і брати Данкан зі своїми класичними джаґами були далеко не найкращими. Вони виступили добре, це слід визнати, проте інтуїція підказувала йому, що за їхнім успіхом стоїть щось іще.

Глибоко в душі він відчув лють, роздратування від того, що допоміг Данканові із тестом. Це ж я відкрив йому шлях до успіху, раптом збагнув Стоун, я врятував його. І тепер він поїде до Білого дому.

Не дивно, що Данкан погано склав політичний іспит, гмикнув Стоун. Напевне, він практикувався в музичній грі, де вже йому було знайти час для побутових реалій, з якими решта з нас мусить розбиратися. Мабуть, чудово бути митцем, із гіркотою подумав Стоун. Ти вільний від усіх правил, можеш робити, що захочеш. А мене він, звісно, має за дурня.

Прямуючи коридором другого поверху, Стоун підійшов до офісу будинкового капелана, він подзвонив, і двері відчинилися, відкривши заглибленого в роботу капелана, який сидів за столом із виснаженим від утоми обличчям.

— Гм, отче, — звернувся до нього Стоун, — я хочу висповідатися. Чи могли б ви приділити мені кілька хвилин? Мене вони гнітять. Я маю на увазі мої гріхи.

Потерши лоба, Патрік Дойл кивнув.

— Боже, — пробурмотів він. — То одне, то інше. У мене в сповідальні сьогодні побувало вже десятеро. Проходьте, — він показав на нішу, в яку переходив його офіс. — Сідайте і підключайтеся. Я слухатиму, заповнюючи форми 4-10 із Бойсе.

Сповнений обуреного роздратування, Едґар Стоун тремтливими руками прикріпив електроди сповідальні до відповідних точок черепа, а тоді узяв мікрофон і заговорив. Аудіоплівка крутилася в передавачі, супроводжуючи його сповідь.

— Облудний жаль до іншого, — почав він, — спонукав мене порушити правило цього будинку. Та мене більше хвилює не сама ця дія, а мотиви, які до неї спричинили, адже ця дія — наслідок мого неправильного ставлення до мешканців цього будинку. Той чоловік, мій сусід містер Данкан, погано склав останній тест із релполу, і я розумів, що за це його виженуть із «Авраам Лінкольн». Я перейнявся симпатією до нього, тому що підсвідомо вважаю себе невдахою і як мешканця цього будинку, і як чоловіка. Тож я підробив його результати так, ніби він склав цей тест. Вочевидь, доведеться дати містерові Данкану новий тест із релполу й анулювати той, який я оцінив, — він поглянув на капелана, але не дочекався від нього жодної реакції.

Це покінчить із Іеном Данканом і його класичним джаґом, сказав собі Стоун.

Тим часом сповідальня вже проаналізувала його сповідь, з неї висунулася картка, і Дойл мляво підвівся на ноги, щоб дістати її з отвору. Ретельно проглянувши картку, капелан подивився на гостя.

— Містере Стоун, — промовив він, — згідно з аналізом ваша сповідь не є жодною сповіддю. Що насправді у вас на думці? Поверніться і почніть сповідатися знову, ви не зазирнули достатньо глибоко в себе й не надали правдивого матеріалу. Раджу вам зізнатися насамперед у тому, що ви навмисне й свідомо викривили свою сповідь.

— А от і ні, — запротестував Стоун, проте його голос — навіть для нього самого — прозвучав доволі непереконливо. — Можливо, я міг би обговорити це з вами у приватній розмові? Я справді підробив тест Ієна Данкана. І хоча мотиви, які мене до цього спонукали...

Дойл перепинив його:

— А чи не заздрите ви Данкану? Його успіхові з джаґом і запрошенню до Білого дому?

Запала мовчанка.

— Таке може бути, — нарешті визнав Стоун. — Проте це не змінює того факту, що Ієн Данкан не має права тут жити, його мусять звідси вигнати, незалежно від моїх мотивів. Перевірте Кодекс житлового будинку. Я знаю, що там є розділ, в якому розглядається схожа на цю ситуація.

— Але ви не можете звідси вийти, — сказав капелан, — не висповідавшись, ви мусите задовольнити машину. Ви намагаєтеся виселити сусіда, бо це відповідає вашим власним емоційним потребам. Зізнайтеся в цьому, і тоді, можливо, ми могли б обговорити правила, що стосуються Данкана.

Стоун простогнав і знову під’єднав електроди до своєї маківки.

— Гаразд, — пробурмотів він. — Я ненавиджу Ієна Данкана, бо він має мистецький хист, а я ні. Нехай комісія будинку у повному складі з дванадцяти осіб призначить мені покарання за мій гріх, та я вимагаю, щоб Данкана зобов’язали пройти іще один тест із релполу! Я не здамся; він не має права жити серед нас. Це неправильно з погляду моралі та закону!

— Принаймні тепер ви чесні, — зауважив Дойл.

— Насправді, — вів далі Стоун, — мені подобається, як грає джаґ-бенд, того вечора мене вразила їхня музика. Проте я мушу діяти відповідно до того, що вважаю інтересами спільноти.

Сповідальня, як йому здалося, насмішкувато пирхнула, випльовуючи другу картку. Втім, може, це була лише гра уяви.

— Отут ви вже глибше копнули, — похвалив його Дойл, читаючи картку. — Подивіться, — він передав картку Стоуну. — Ваші думки сповнені плутаних, амбівалентних мотивів. Коли ви сповідувалися востаннє?