Повне зібрання короткої прози. Том 3

Крутнувши один із важелів на панелі управління, Ел посилив потужність. Відповідно, зріс і ментальний тиск пепули, яка немов усмоктувала розум чоловіка, отримуючи над ним контроль. Ви мусите купити літальний апарат, наполягала пепула. Купівля в кредит, сервісне обслуговування, великий вибір моделей. Чоловік ступив у бік ринку двигун-джунглів. Швидше, квапила пепула. Будь-якої миті влада може прикрити цей розпродаж, і ви назавжди втратите свій шанс.

— Ось як вони працюють, — насилу вимовив чоловік. — Ця тварина заманює людей. Діє гіпнозом. Ходімо звідси, — проте він не пішов, було надто пізно: він таки придбає таратайку. Керуючи зі свого офісу, Ел затягував його до себе.

Ел неквапно звівся на ноги. Саме час вийти й укласти угоду. Він вимкнув пепулу, відчинив офісні двері та був рушив у бік ринку — аж раптом побачив знайомий силует, що прямував до нього повз таратайки. То був його брат Ієн, якого він не бачив уже багато років. Чорт, подумки лайнувся Ел. Йому що треба? Та ще й у такий момент...

— Еле, — гукнув брат і помахав йому рукою. — Є для мене хвилинка? Ти ж не зайнятий? — Спітнілий і блідий, він підійшов до Ела, боязко роззираючись навсібіч. Вигляд у нього був гірший, ніж під час їхньої останньої зустрічі.

— Послухай... — почав Ел із роздратуванням. Але сприятливий момент був проґавлений, чоловік з дружиною та їхня дитина вже звільнилися від впливу пепули й поспішали далі тротуаром.

— Я не хотів тебе турбувати, — промимрив Ієн.

— Ти мене зовсім не турбуєш, — процідив крізь зуби Ел, спостерігаючи, як віддаляється майже впольована трійця. — Що сталося, Іене? У тебе не найкращий вигляд, ти, часом, не захворів?

Ходімо до офісу, — він провів брата всередину й причинив двері.

Ієн почав:

— Я знайшов свій джаґ. Пам’ятаєш, як ми намагалися пробитись у Білий дім? Еле, спробуймо ще раз. Богом присягаюся, я так далі не можу, я не можу жити, зазнавши поразки, не досягнувши нашої найважливішої мети, — задихаючись, він підніс тремтячу руку з хустинкою і витер своє спітніле чоло.

— Мій джаґ був і загув, — спробував відкараскатися Ел.

— Десь він та має бути. Ну, або кожен із нас запише свою партію на моєму джаґу, а потім ми синтезуємо їх на одній касеті, яку презентуємо в Білому домі. Я почуваюся немов у пастці, я не знаю, як далі жити. Я мушу повернутися до музики. Якби ми почали просто зараз репетирувати варіації Ґолдберґа, то вже за два місяці...

Ел його урвав:

— Ти все ще живеш там, де й раніше? В «Авраам Лінкольн»?

Ієн кивнув.

— І досі працюєш у Пало Альто, інспектором з якості продукції? — він не розумів, чому його брат такий похнюплений. — Ну, в найгіршому випадку ти міг би емігрувати. Навіть не починай про гру на джаґах, я роками не вправлявся, власне, відтоді, як ми востаннє бачилися. Хвилинку, — він натиснув кнопки механізму, який контролював пепулу, істота на тротуарі зреагувала і повільно почвалала на своє місце під знаком.

Побачивши її, Ієн зауважив:

— Я думав, вони всі вже вимерли.

— Так і є, — підтвердив Ел.

— Але ж оця рухається і...

— Це підробка, — пояснив Ел. — Маріонетка. Я її контролюю, — він показав братові панель керування. — Вона приваблює людей, змушує їх зійти з тротуару. У Люка наче має бути справжня пепула, прототип цієї. Але ніхто не знає, чи це насправді так, а закони для Люка тепер не діють, бо формально він громадянин Марса, з нього не можуть витягти зізнання, навіть якщо він має справжню пепулу, — Ел сів і підпалив собі цигарку. — Провали тест на релпол, — порадив він Ієну, — тоді ти втратиш житло і отримаєш свій внесок назад, принесеш мені гроші, і я підшукаю тобі путящу таратайку до Марса. Згода?

— Я пробував провалити тест, — сказав Ієн, — та вони мені не дали цього зробити. Сфальсифікували результати. Вони не хочуть мене відпускати.

— Хто це «вони»?

— Чоловік із сусідньої квартири. Ед Стоун, так його звати. Він це навмисне зробив, я бачив його погляд. Може, він думав, що робить мені послугу... я не знаю, — він роззирнувся навкруги. — А в тебе тут затишно. Ти і спиш тут, так? А коли офіс переїжджає, ти переїздиш разом із ним.

— Так, — підтвердив Ел, — ми завжди готові до від’їзду, — кілька разів поліція ледве його не схопила, хоча їхня стоянка могла розвивати орбітальну швидкість уже за шість хвилин. Пепула відстежувала наближення поліції, проте не настільки швидко, щоб вони мали досить часу на втечу, переважно усе відбувалося поспіхом і неорганізовано, доводилося лишати частину інструментів.

— Вони дихають тобі в потилицю, — міркував Ієн уголос. — А тобі все дарма. Мабуть, просто у тебе такий характер.

— Якщо мене схоплять, — відказав Ел, — Люк внесе за мене заставу.

Загадкова могутня постать його боса завжди супроводжувала його і захищала, то навіщо йому хвилюватися? Цей магнат знався на мільйоні махінацій. Клан Тібо зменшив напади на нього до глибокодумних статей у популярних журналах та на телебаченні, скаржачись на Люкову аморальність і погану якість його двигунів, поза сумнівом, вони його побоювалися.

— Заздрю я тобі, — зізнався Ієн. — Твоїй врівноваженості. Твоєму спокою.