Повне зібрання короткої прози. Том 3

Авжеж, подумав Стоун. Фінансова справа. Стоун напружився: він був із тих радикалів в «Авраам Лінкольн», хто виступав за скасування домашньої гімназії та навчання дітей у муніципальній школі, де вони могли спілкуватися із дітьми з інших будинків. Ця його ідея спочатку наразилася на рішучий спротив. І все ж упродовж останніх тижнів у неї з’явилися прихильники. Її реалізація значно розширила б дитячі обрії, їхні діти виявили б, що люди з інших житлових будинків нічим не відрізняються від тутешніх. Це могло зруйнувати кордони між мешканцями багатоквартирних будинків і розвинути спілкування між ними на вищому рівні.

Принаймні так це уявляв собі Стоун, але консерватори бачили майбутнє геть в іншому світлі. Вони казали, що для такого спілкування ще зарано. Серед дітей виникатимуть бійки, коли ті з’ясовуватимуть, чий будинок кращий. З часом це може відбутися... але не зараз, не так швидко.

Ризикуючи заплатити чималий штраф, Ієн Данкан пропустив зібрання і лишився того вечора у своїй квартирі, вивчаючи офіційний підручник із релігійно-політичної історії Сполучених Штатів — «релпол», як їх тут скорочено називали. Це було його слабким місцем, і він це усвідомлював. Він заледве знався на економічних факторах, що вже й казати про релігійні або політичні, що змінювалися впродовж усього двадцятого століття і безпосередньо впливали на сьогодення. Взяти, до прикладу, створення Демократично-республіканської партії. Колись партій було дві, і вони вели між собою марнотратну боротьбу за владу — таку саму боротьбу, що точиться сьогодні між будинками. Потім ці партії об’єдналися, і було це приблизно 1985 року. Відтоді запанувала тільки одна партія, що правила стабільним і мирним суспільством, і всі громадяни належали до неї. Усі платили внески, відвідували зібрання і обирали що п’ять років нового Президента — чоловіка, який, на їхню думку, найбільше сподобається Ніколь.

Було приємно усвідомлювати, що вони, цілком пересічні люди, мали владу вирішувати, хто стане чоловіком Ніколь на наступні п’ять років, у якомусь сенсі це давало виборцям найвищу владу, якій підлягала навіть сама Ніколь. Згадати б її останнього чоловіка, Тауфіка Неґаля. Стосунки між ним і першою леді були доволі прохолодними, тож можна було припустити, що їй не дуже сподобався цей їхній вибір. Та, звісно, вона була першою леді й ніколи не показувала публіці свого ставлення до чоловіка.

«Відколи статус першої леді став вищим за президентську посаду?» — прочитав він у релполі. Інакше кажучи, коли у нашому суспільстві запанував матріархат, перефразував Ієн Данкан це запитання для себе. Приблизно у 1990 році — відповідь відома. Хоча деякі передумови для цього склалися ще раніше, а зміни відбувалися поступово. Щороку Президент відступав чимдалі у тінь, натомість перша леді ставала все знаменитішою, популярнішою серед публіки. Саме публіка піднесла її так високо. Чим це пояснити: тугою за матір’ю, дружиною, коханою чи, можливо, за всіма трьома? В будь-якому випадку вони отримали те, що хотіли; тепер вони мали Ніколь, а вона чудово втілювала у собі всіх трьох і навіть більше.

Телевізор озвався звуком «тееееенґ» із кутка вітальні, попереджаючи, що скоро почнеться програма. Ієн Данкан зітхнув, відклав підручник із релполу США та зосередив свою увагу на екрані. Мабуть, якийсь спецвипуск новин про діяльність Білого дому, припустив він. Можливо, ще один виїзд у світ або детальний (і максимально розлогий) опис нового хобі чи захоплення Ніколь. Раптом вона почала колекціонувати порцелянові чашки? Тоді покажуть кожен без винятку колекційний виріб із синім візерунком.

Як і очікувалося, на екрані з’явилося кругле обличчя Максвела Джеймісона з вусиками у формі риб’ячого хвоста, секретаря прес-служби Білого дому. Джеймісон підняв руку — його звичний вітальний жест.

— Добрий вечір, громадяни землі нашої, — урочисто промовив він. — Чи запитували ви себе колись, як це — опуститися на дно Тихого океану? Ніколь — так, і для того, щоб відповісти на це запитання, вона запросила до Тюльпанової кімнати Білого дому трьох провідних світових океанографів. Сьогодні вона дізнається більше про їхні дослідження, і ви також зможете почути цю розмову, бо ми напередодні записали її за посередництва Бюро інформації телекомпанії «Об’єднана Тріада».

А тепер завітаємо до Білого дому, сказав собі Ієн Данкан. Принаймні опосередковано. Ми, ті, хто не має туди безпосереднього доступу, не має талантів, якими могли б зацікавити першу леді бодай на один вечір, — ми все одно зможемо все побачити крізь обережно прочинене для нас вікно телеекрана.

Сьогодні йому не дуже хотілося дивитися телевізор, проте це здавалося йому доцільним: може, в кінці програми буде миттєва вікторина. А хороша оцінка у вікторині цілком може врівноважити погані результати його останнього політичного тесту, який наразі перевіряв його сусід містер Стоун.