Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Вступна молитва, — хрипко оголосив він, прокашлявся і виставив перед собою невеличку картку, — прошу всіх заплющити очі й схилити голови, — він скоса поглянув на Клюґмана і раду домоуправління, і Клюґман кивком голови дозволив йому продовжити. — Отче наш, — промовив Дойл, — ми, мешканці житлового будинку «Авраам Лінкольн», просимо Тебе благословити нашу сьогоднішню асамблею. Е-е-е... ми просимо, щоб Ти у Твоїй милості допоміг нам зібрати кошти на ремонт даху, бо витрат цих нам, певно, не уникнути. Ми просимо, щоб наші хворі одужали, а наші безробітні знайшли роботу, просимо наділити нас мудрістю обрати серед нових заявників, які хочуть у нас оселитися, тих, кого прийняти, і тих, кому відмовити. Ми просимо також про те, щоб жоден зайда не потрапив сюди, заважаючи нашому законослухняному, порядному життю, особливо ж ми просимо наостанок, якщо на те Твоя ласка, щоб Ніколь Тібодо звільнилася від синусного головного болю, який останнім часом заважає їй з’являтися перед нами на телеекрані, і щоб цей біль не мав жодного стосунку до того випадку дворічної давнини, коли, як ми всі пам’ятаємо, робітник сцени впустив їй на голову важкий предмет, після чого вона провела кілька днів у лікарні. Загалом... амінь.

— Амінь, — погодилася авдиторія.

Підвівшись зі свого стільця, Клюґман сказав:

— Отже, перш ніж перейти до справи, яка нас тут зібрала, пропоную насолодитися нашими талантами. Першим виступить тріо Феттерсмоллер із квартири номер 205. Вони виконають чечітку під музику «’I’ll Build a Stairway to the Stars».

Він сів на своє місце, і на сцену вибігло трійко світловолосих дівчаток, уже знайомих глядачам за багатьма талант-шоу.

Коли дівчатка Феттерсмоллер у смугастих штанцях та блискучих сріблястих жакетиках усміхнено витанцьовували на сцені, коридорні двері відчинилися і на порозі з’явився запізнілий учасник зібрання, Едґар Стоун.

Цього вечора він запізнився, бо оцінював тест свого сусіда по поверху, містера Ієна Данкана. І навіть тепер, стоячи у дверному проході, він усе ще думав про завдання і про кепські результати, які показав Данкан, з яким він був ледь знайомий. Стоуну здавалося, що тест можна навіть не продивлятися до кінця: було й так зрозуміло, що Данкан його провалив.

Тим часом на сцені дівчатка Феттерсмоллер заспівали своїми писклявими голосами, і Стоун запитав себе, навіщо взагалі сюди прийшов. Хіба для того, щоб не платити штрафу: сьогоднішня присутність мешканців будинку була обов’язкова. Ці аматорські шоу талантів, які так часто тут влаштовували, не мали для нього жодного сенсу. Він пригадав старі добрі часи, коли телевізійні програми могли розважати хорошими професійними шоу. А зараз, авжеж, усі професіонали, які були бодай чогось варті, працюють на Білий дім, а самі телешоу стали освітніми замість бути розважальними. Містер Стоун подумав про старі добрі опівнічні кінострічки з такими коміками, як Джек Леммон та Ширлі МакЛейн, потім знову поглянув на дівчаток Феттерсмоллер і застогнав.

Корлі, почувши цей стогін, кинув на Стоуна суворий погляд.

Принаймні він пропустив молитву. Стоун показав своє посвідчення новому пристрою, придбаному Корлі, і йому дозволили пройти до зали і зайняти вільне місце. Цікаво, чи Ніколь сьогодні також дивиться усе це разом з усіма? І чи не сидить десь, бува, серед присутніх шукач талантів для Білого дому? Але ні, навколо лише знайомі обличчя. Дівчатка Феттерсмоллер даремно старалися. Опустившись на вільний стілець, Стоун заплющив очі й лише слухав, не в змозі дивитися на цю нікчемну виставу. Вони ніколи не пройдуть далі, подумав він. Їм треба це врешті визнати, їм і їхнім амбітним батькам, немає в них жодного таланту, як і в усіх нас... «Авраам Лінкольн» мало доклався до культурного спадку нації, і хай як викладаються дівчатка в поті свого чола, цього вже не змінити.

Марні зусилля дівчаток Феттерсмоллер нагадали йому про тест, який тремтливий і блідий Ієн Данкан віддав йому рано вранці. Якщо Данкан провалить тест, його чекає навіть гірша доля, ніж дівчаток Феттерсмоллер: йому більше не дозволять жити в «Авраам Лінкольн», він зникне з очей — щонайменше з їхніх очей — і повернеться до свого попереднього безславного статусу: знову опиниться в гуртожитку й зароблятиме важкою фізичною працею, як усі в підлітковому віці.

Звісно, йому повернуть гроші, які він заплатив за квартиру, — а це чимала сума, головна інвестиція цього чоловіка у життя. До певної міри Стоун йому навіть позаздрив. «Що б я зробив, — спитав він себе, сидячи із заплющеними очима, — якби просто зараз отримав назад частину свого капіталу одноразовою виплатою? Може, емігрував би. Купив би один із тих дешевих незаконних драндулетів, які збувають на тих стоянках, де...»

Аплодисменти повернули його до дійсності. Виступ дівчат завершився, він приєднався до загальних оплесків. Клюґман помахав рукою зі свого підвищення, закликаючи до тиші.

— Гаразд, друзі, я знаю, що вам сподобався номер, проте в нашій програмі ще багато цікавого. А наприкінці нас чекає також фінансова справа, не забуваймо про це, — і широко усміхнувся до зали.