Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Що це? Якась антивоєнна виставка? Ви, псі, злигалися зі свідками Єгови? — його голос звучав пронизливо й обурено. — І ви збираєтеся залякати мене оцим?

— Та це ж ваші бісові кістки! — прокричав Джек просто в обличчя чоловікові. Він перевернув скриню, і її вміст розсипався по столу й підлозі. — Доторкніться до них! Ви загинете у цій війні, як і всі інші. Ви будете страждати і помрете страшною смертю — вас уб’ють бактеріологічною зброєю рівно через рік і шість днів, рахуючи від сьогодні. Ви проживете достатньо довго, щоб побачити повне знищення нашого суспільства, а тоді помрете, як і всі інші!

Було б простіше, якби Баттерфорд був боягузом. Він сидів, дивлячись на понівечені кості, фотографії, монети й свої поіржавілі особисті речі. Його обличчя побіліло, а тіло заклякло, немов задеревенівши.

— Я не знаю, чи можна тобі вірити, — зрештою сказав він. — Я ніколи по-справжньому не вірив у всі ці псіонічні штучки.

— Це відверта брехня, — гаряче заперечив Джек. — Немає такого уряду на планеті, який би про нас не знав. Ви і Совєцький Союз намагалися зорганізувати нас ще з 1958-го, коли ми заявили про себе.

Дискусія нарешті перемістилася в площину, яку Баттерфорд добре розумів. Його очі розлючено заблищали.

— У цьому й річ! Якби ви, псіоніки, погодилися на співпрацю, цих кісток би не було. — Він сердито вказав на бліду купу на столі. — Ти прийшов сюди й звинувачуєш мене в тому, що я розпочав війну, а мав би звинувачувати себе, бо це ти не підставив плеча. Як ми можемо сподіватися перемогти, якщо кожен з нас не виконуватиме призначеної йому ролі? — він з викликом перехилився до Джека. — Ти стверджуєш, що прийшов з майбутнього, тож розкажи, що робитимуть псіоніки, коли почнеться війна. Якою буде ваша роль?

— У нас не буде жодної ролі.

Баттерфорд переможно відкинувся в кріслі.

— То ви збираєтеся просто стояти осторонь?

— Звісно.

— І ти прийшов сюди звинувачувати мене?

— Ми готові допомагати, — обережно сказав Джек, — на рівні управлінських рішень, але не як наймана обслуга. Як ні, ми залишатимемося на маргінесах і будемо чекати. Ми можемо допомогти, але якщо перемога залежатиме від нас, то ми хочемо мати вплив на те, як цю війну буде виграно, і чи вона взагалі почнеться. — Він закрив скриню. — Якщо ви відмовитеся, у нас можуть з’явитися ті ж застереження, що й у науковців у середині п’ятдесятих. Ми теж можемо розчаруватися у вас і навіть стати серйозним ризиком для системи безпеки.

У Джековій голові зазвучав тонкий і засмучений голос телепата Гільдії, псіоніка з теперішнього, що відстежував розмову з Нью-Йоркського офісу:

«Дуже гарна промова, але ти програв. Тобі бракує здатності маніпулювати ним. Усе, на що ти спромігся, це відстояти нашу позицію, а переконати його змінити свою — навіть не спробував».

Це була правда.

— Я повернувся сюди не для того, щоб викласти позицію Гільдії — ви й так знаєте нашу позицію! — розпачливо закричав Джек. — Я прийшов викласти вам факти! Я повернувся сюди з 2017-го. Війна скінчилася, але вцілілих майже не лишилося. Це факт, ці події відбудуться. Ви збираєтеся рекомендувати президентові Сполучених Штатів вважати позицію Росії щодо Яви блефом, — Джек нищівно карбував кожне слово, — але Совєти не блефують. Результатом буде світова війна. Ваша рекомендація — це помилка.

Баттерфорд наїжачився.

— Ти хочеш, щоб ми відступили? Дозволили їм захопити вільний світ?

Дванадцятий раз. Це було безнадійно, йому вкотре не вдалося нічого досягти.

— Ви готові воювати, навіть знаючи, що не можете виграти?

— Ми будемо битися, — сказав Баттерфорд. — Краще гідна війна, ніж ганебний мир.

— У війні немає гідності. Війна — це смерть, варварство і масове знищення.

— А що тоді мир?

— Мир принесе зміцнення Гільдії. Через п’ятдесят років ми зможемо змінити ідеологію обох блоків. Ми над війною, ми покриваємо обидва світи. Псіоніки є і тут, і в Росії, і ми не працюємо в інтересах жодної з країн. Колись так само могли вчинити вчені, але вони обрали співпрацю з національними урядами, тож тепер справа за нами.

Баттерфорд похитав головою.

— Ні, — сказав він твердо. — Вам не вдасться на нас вплинути, рішення ухвалюємо тільки ми. Якщо ви й будете щось робити, то за нашою вказівкою. Або ж не робіть нічого і лишайтеся осторонь.

— Ми залишимося осторонь.

Баттерфорд скочив на ноги.

— Зрадники! — закричав він услід Джекові, що вже виходив з кабінету. — У вас немає вибору! Ми вимагаємо, щоб ви співпрацювали з нами, ми вас вистежимо й переловимо по одному. Ви мусите співпрацювати, усі мусять співпрацювати. Це тотальна війна!

Двері зачинилися, Джек опинився в передпокої.

«Твої сподівання марні», — холодно прозвучав голос у його голові. — «Я бачу, що ти робиш це вже вдванадцяте, а тепер думаєш, чи не варто спробувати ще. Годі. Змирися. Вже оголосили наказ про відкликання. Коли почнеться війна, ми самоусунемося».

— Ми маємо допомогти! — безпорадно вигукнув Джек. — Не військовим, ми маємо допомогти тим людям, яких мільйонами повбивають.