Читаем Професор Вільчур полностью

Кров раптово вдарила Кольському в голову. Спершу він хотів кинутися на Добранецького і вдарити в обличчя, але його погляд перетнувся з глузливим поглядом професора. Він раптом відчув, ніби усі його м’язи зів’яли, ніби наступив параліч нервів.

«Так, так, – крутилося йому в голові. Цей негідник має рацію… Який же я був дурний, який наївний…»

Добранецький, недбало граючи олівцем, сказав:

– Не думаю, щоб наша улюблениця виїхала з Варшави. У тому, що вона ліквідувала квартиру, я ще не бачу жодних доказів. Від квартири відмовляються не лише тоді, коли переїзджають в інше місто, але й коли, скажімо, переїжджають у квартиру друга. У мене таке враження, що пошуки панни Канської не принесуть вам занадто великих труднощів чи особливого… задоволення.

Кольський, ніби у забутті, вийшов з кабінету Добранецького. Підозра, яку викликав професор, наростала і набухала в ньому, заливала мозок кров’ю, стискала кулаки у безпорадній люті, вила від помсти, просила покарання або, навпаки проривалася риданнями. Кілька разів протягом ночі він зривався з ліжка, вдягався і хотів бігти до вілли професора Вільчура. Він уже вкладав у голові руйнівні звинувачення, які кине йому в обличчя, слова зневаги, якими він засудить її, а потім знову плакав би і впадав у розпач від того, що не мав права не лише на її почуття, але й права судити за її вчинки. Для неї він був ніким. Звичайним колегою, якому вона не зобов’язана була пояснювати свої дії. Піде туди і що скаже?.. Ви обманули мене в листі… Я розчарувався у вас… Усе це – порожні слова.

Вранці його заполонили оптимістичні роздуми. Добранецький – погана людина й тому про інших говорить погано. Це неможливо, щоб Люція могла бути коханкою будь-кого. Її очі дивилися на світ занадто сміливо, занадто відверто. Нічого в неї не було від дівки. Так, він не схвалював цього обожнення, очевидно, платонічного обожнення Вільчура, в усьому іншому вона була чудовою людиною у повному розумінні цього слова.

Вранці втомлений і розбитий, Кольський прийшов на роботу. Тривалий обхід хворих, потім асистування в кількох операціях. Він відчував надзвичайну втому. Мимоволі, проходячи коридором, кілька разів заглядав до кабінету терапевтів. Вона сиділа за цим письмовим столом, така симпатична в білому халаті, із серйозним та розумним обличчям, зі світлим волоссям…

Минуло три дні. Кольський сто разів піднімав телефон, щоб зателефонувати до професора Вільчура, він сто разів йшов і повертався з півдороги до алеї Бузку. Він боявся. Він вважав за краще невизначеність, ніж підтвердження прикрих підозр Добранецького. Нарешті, на четвертий день, цілком розбитий, готовий на все, безвольний, він вирішив дізнатися правду. Навіть, найгіршу правду. Принаймні побачить її, щонайменше перекинеться кількома словами з нею, почує її голос.

Наближаючись до вілли професора, Кольський на хвилину завагався, але вагання швидко зникло. Був вечір. Він очікував побачити освітлені вікна, але вілла потонула в мороці. Він стояв біля штахет і довго прислухався, перш ніж натиснув на кнопку дзвінка. У тиші довкола себе почув свій дзвінок всередині вілли. Зачекав кілька хвилин і знову подзвонив. Знову і знову. Всередині або спали, або нікого не було.

Цієї миті на хвіртці побачив вивішену табличку. Кольський запалив сірник і прочитав:

«Вілла здається негайно».

Сірник, який догасав, обпалив йому пальці. Він навіть цього не помітив. Ніби спалах блискавки, у голові майнула думка:

– Він виїхав. Вони виїхали разом…

Наступного ранку він знову опинився в алеї Бузку. У саду перед віллою чоловік копав грядки. Від нього мало що можна було дізнатися. Вілла справді здається в оренду, бо професор Вільчур виїхав.

– Коли виїхав професор?

– Ну, чотирнадцятого.

Дата співпадала з датою виїзду Люції.

– Вранці?

– Рано-вранці.

– Не знаєте куди?

– Звідки ж я можу знати? Якщо хто й може знати, то, мабуть, Юзеф. Він проводжав пана професора на вокзал.

– А де той Юзеф?

– Також вам цього не скажу. Тут він закінчив службу, напевно, служить в іншому місці. Мені не казав, де. Але зачекайте… Зачекайте хвилинку… хвилинку… У нього на Тамці[46] є якісь родичі, які мають пральню. То, може, від них ви довідаєтесь.

На Тамці було кілька пралень. Відвідавши кожну по черзі, Кольський нарешті знайшов потрібну. Вона справді належала тітці колишнього слуги професора Вільчура. Груба баба з дуже червоними щоками та маленькими пронизливими очками недовірливо зустріла Кольського.

– А яка у вас справа до нього?

– Я хотів би з ним побачитись, – пояснив Кольський.

– Ви з поліції, чи що?

– Та де там.

– То, може, про роботу? Якщо так, то вже пізно, бо мій племінник уже знайшов роботу. Він зайнятий до вересня. Якщо ви хочете, будь ласка, залиште адресу, то у вересні він прийде.

– У кого він дістав роботу? Можете дати мені адресу?

– А того я і не знаю. Просто сказав, що на якомусь кораблі. Він пішов стюардом.

– На кораблі… Гм… А ви не знаєте, він не міг вам сказати, куди поїхав професор Вільчур?

Бабище знизала плечима.

– А чого б це він мав мені говорити про такі речі? Як я можу знати?

– Вибачте, пані. – Кольський поклонився й пішов.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Большое собрание сочинений в одном томе
Большое собрание сочинений в одном томе

Добро пожаловать в мир Г.Ф. Лавкрафта! В нём вы окунётесь в атмосферу беспредельного ужаса перед неведомыми силами и почувствуете трепет прикосновения к сверхъестественному.Имя Говарда Филлипса Лавкрафта прогремело на весь мир, как эталон литературы ужаса. Фигура писателя окружена покровом домыслов, мифов и загадок. И действительно, чтобы создать свою вселенную, свой мир, разительно отличающийся от реального, надо было обладать неукротимой фантазией и смелостью безумца. При чтении его творений не покидает ощущение, что Зазеркалье совсем рядом, стоит только сделать один шаг, и ты очутишься в неведомом и жутком мире…Лавкрафт смешал обыденную действительность и вселенский кошмар, показал столкновение простого человека с непостижимыми, а порой и смертельно опасными созданиями. Дагон, Ктулху, Йог-Сотот и многие другие темные божества, придуманные им в 1920-е годы, приобрели впоследствии такую популярность, что сотни творцов фантастики, включая Нила Геймана и Стивена Кинга, до сих пор продолжают расширять его мифологию. Из последнего в 2022 году вышел сериал «Кабинет редкостей Гильермо дель Торо», где два эпизода основаны на рассказах Лавкрафта.В сборник вошли как самые известные рассказы писателя, так и многие давно не переиздававшиеся рассказы.

Говард Лавкрафт

Зарубежная классическая проза