Читаем Професор Вільчур полностью

На цьому обірвався останній слід.

Того ж вечора родина Добранецьких влаштувала прощальну вечірку, на яку також був запрошений Кольський. Пані Ніна на літо їхала за кордон, за її словами, щоб зберегти здоров’я. Пані Ніна виглядала квітучо. Жива, життєрадісна, сповнена дотепів та грації, переходила від однієї купки гостей до іншої.

Коли вона побачила Кольського, який стояв сам-один біля дверей будуара, то взяла його під руку й вивела на терасу. Чоловік їй детально розповів про його турботи. Тепер він їй видався цікавішим і красивішим, ніж раніше. Романтична чарівність завжди сильно збуджувала у неї бажання здобути. Цей молодий лікар, закоханий у свою колежанку, яка покинула його заради старого професора, міг бути цікавою позицією, важкою до подолання. Вона завжди вирізняла його серед інших.

– Не буду надміру неделікатною, – почала пані Ніна, – коли зізнаюся, що здогадуюсь, чому ви такий сумний.

Кольський нічого не відповів.

– Може, я неправильно висловилася. Ви б описали це набагато сильнішим словом, еге ж?.. Пригноблення, можливо, навіть відчай чи трагедія?.. Я вас розумію. Колись у мене також було нещасливе кохання. Я знаю, що відчуваєш у ці дні. Таке відчуття, ніби завис над прірвою, правда?

Її м’який теплий голос і сердечність справляли враження щирого співчуття. Повітря було наповнене бузковим ароматом, який долинав з густих його кущів довкола палацу. М’який вітерець приносив з парку інші запахи. На вулиці Фраскатті весна була у розквіті, а вечір теплий.

– Правда, – сказав Кольський.

Вона сперлася на балюстраду і продовжувала:

– Пам’ятаю, тоді теж була весна. Я сиділа тут, на цій самій терасі, коли мені принесли лист. Лист від нього. Які ж страшенно холодні такі листи. Тримаєш у руці, як шматочок льоду, вони аж печуть своїм крижаним холодом. А в середині слова банальні, правильні, жорсткі, ласкаві. Стоять вишикувані, як лакеї у святкових лівреях з нерухомим обличчям. Що він дуже жаліє… що обставини… що обов’язок… що не може особисто, бо несподівано виникла необхідність. І з усього цього проглядається вбивче: «Я не люблю». Оте нещадне «покидаю»… І навіщо витрачати стільки заокруглених речень, стільки відшліфованих фраз…

Після паузи пані Ніна додала:

– Ви навіть не уявляєте, яка я була нещаслива…

Кольський подивився їй в очі і сказав:

– Я можу…

– Ви її так сильно кохали?

– Чи дуже сильно? – подумавши, відповів Кольський. – Не знаю, чи дуже. У мене немає жодних порівнянь. Я кохаю тільки її і ніколи й нікого, окрім неї, не кохав… І ніколи не покохаю.

– О так, – кивнула вона. – Це справжнє кохання. Пізнаю його. Я й сама тоді так думала. Саме віра в те, що ніколи більше нікого не покохаєш, є мірилом величини почуття, його щирості й глибини. І я обурююсь на тих, хто не може зрозуміти, що людина, яка закохалася вдруге, перший раз могла кохати по-справжньому.

Кольський подивився на неї.

– Я не розумію, що ви хочете цим сказати.

– Перш за все те, що людина живе, а все, що живе, змінюється. Зрештою, саме життя – це не що інше, як постійні зміни, чи не так?

– Так. З наукової точки зору…

– Не тільки з наукової, – перебила вона. – Ми змінюємось. І скажіть мені, чи моє давнє кохання було б ображене, применшене чи перекреслене через те, що я покохала когось іншого? Сто разів ні. У той час я кохала всіма своїми почуттями і думками, всією собою, нероздільно і в мені не було місця ні на що інше, я вся була переповнена коханням. Але це не була я, я нинішня, яку ви бачите перед собою. Це вже зовсім інша істота. Навіть безперервність між мною тоді і мною тепер була розрізана, жорстоко порушена. Природа ж не терпить порожнечі. Існує латинське прислів’я…

– Natura horret vacuum[47], – підказав Кольський.

– Саме так. Можна кохати непохитно й вірно протягом усього життя, але лише тоді, коли ця любов підсилюється, коли вона живе в нас. Живе. Тобто це означає, що це не мумія чи мощі, а частина нашої живої душі, яка разом з нею проходить усі наші переміни. Інакше любов поступово муміфікується, а ми в одній з каплиць свого серця споруджуємо їй сумний вівтар, де поклоняємось її культові у моменти спогадів. Її ж місце займає нове життя, якщо нам посміхнеться щастя і ми знову зустрінемо кохання.

– Ви дуже дивно говорите, – невпевнено обізвався Кольський.

– Дивно?.. Я кажу правду, я кажу те, що я пережила, що передумала, що бачу в самій собі. А говорю вам це тому, що знаю, у якому настрої ви тепер перебуваєте, знаю, що ви зрозумієте мене, переживаючи тонкі й ніжні почуття.

Кольський був трохи здивований цим. Дотепер у нього складалося враження, що пані Добранецька не виокремлювала його серед інших колег чоловіка. Йому не могло не подобатися, що ця прекрасна пані, відома своєю красою й витонченістю, так добре його розуміла.

– Я справді дуже вдячний вам за розуміння… за доброзичливе ставлення до мене.

– Не дякуйте. Я буду з вами цілком щира. Зізнаюся, що це навіть негарно з мого боку, що я розмовляю з вами про те, що завдає вам болю. І пробачте, будь ласка, цей мій егоїзм.

– Егоїзм?.. – здивувався Кольський.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Большое собрание сочинений в одном томе
Большое собрание сочинений в одном томе

Добро пожаловать в мир Г.Ф. Лавкрафта! В нём вы окунётесь в атмосферу беспредельного ужаса перед неведомыми силами и почувствуете трепет прикосновения к сверхъестественному.Имя Говарда Филлипса Лавкрафта прогремело на весь мир, как эталон литературы ужаса. Фигура писателя окружена покровом домыслов, мифов и загадок. И действительно, чтобы создать свою вселенную, свой мир, разительно отличающийся от реального, надо было обладать неукротимой фантазией и смелостью безумца. При чтении его творений не покидает ощущение, что Зазеркалье совсем рядом, стоит только сделать один шаг, и ты очутишься в неведомом и жутком мире…Лавкрафт смешал обыденную действительность и вселенский кошмар, показал столкновение простого человека с непостижимыми, а порой и смертельно опасными созданиями. Дагон, Ктулху, Йог-Сотот и многие другие темные божества, придуманные им в 1920-е годы, приобрели впоследствии такую популярность, что сотни творцов фантастики, включая Нила Геймана и Стивена Кинга, до сих пор продолжают расширять его мифологию. Из последнего в 2022 году вышел сериал «Кабинет редкостей Гильермо дель Торо», где два эпизода основаны на рассказах Лавкрафта.В сборник вошли как самые известные рассказы писателя, так и многие давно не переиздававшиеся рассказы.

Говард Лавкрафт

Зарубежная классическая проза