Пси господні

Гучний, чіткий тріск кременевого карабіну перервав гнівну промову, натовп закричав в унісон і в паніці кинувся тікати. Городяни і селяни потягли мандрівників за собою, Іскра зіткнувся з Катаріною так, що спочатку їй перехопило подих і потемніло в очах. Однак одразу ж вона відчула, що хтось тягне її на коня; дівчина свідомо схопила поводи і за секунду опинилася на спині поруч зі Шенком. Коли до неї повернувся зір, в тьмяному світлі закату вона побачила групу домініканців з Тальфінгена, які, в'їхавши на ринкову площу з бічної вулиці, стрімголов кинулися в натовп, абсолютно не звертаючи уваги на те, що підкови їхніх коней топчуть людей.

– Ганза! Переслідування! Ноги в руууки! – пронизливо закричав Шенк і вдарив свого коня п'ятами.

Розплутався справжній хаос. Натовп у паніці намагався вибратися з тісної площі, перекидаючи порожні ятки і підвищення, на якому сиділи судді. У свою чергу, з бічних вулиць збігалася міська варта і частина шведського гарнізону, відрядженого для наведення порядку. На очах у Катаріни площа перетворилася на шалений клубок рук, ніг, перекошених від страху облич і вибитих очей. Кінь смикався і рвався, раз у раз шкутильгаючи крізь натовп, Шенк рубав направо і наліво мечем, що з'явився невідомо звідки, намагаючись буквально прорізати для них прохід. Дівчина щосили вчепилася в найманця, намагаючись не випасти з сідла. Вона відчувала, як наростає хвиля паніки. Кілька разів хтось хапав її за ногу, але коли вона смикала нею, хватка відпускала. Немов крізь туман, вона побачила Тіленхайма на іншому кінці площі з перекошеним від огиди і люті обличчям, який намагався пробитися крізь чернь.

Шенк і Катаріна втекли першими. Їм неабияк пощастило, бо шведи з замку, що знаходився поруч, вирішили дати залп у натовп, на секунду відкривши шлях у бічну вулицю. Крім командира і дівчини, з натовпу виїхали Інгемар на сірому коні, Світлий на мулі і Сойка.

– Тікайте, верхами ви будете швидші, а я зберу решту! – крикнув шпаковатий найманець. В руках він тримав рапіру і закривавлений кинджал-левак. – Шенк, де збираємося?

– Бірштайн! Бірштайн! – закричала Катаріна з-за спини командира.

– Якого біса, чому Бір....?

– Я знаю, що кажу!

Шенк подивився на площу – домініканці вже встигли зібратися в купу і проштовхувалися крізь натовп до них. Не можна було втрачати ні хвилини.

– Сойка, Бірштайн! Інгемаре, спинай коня і тікаймо! А ти куди, сирота! – крикнув він, побачивши, що Світлий веде мула в тому ж напрямку. – Твоя шкапина не витримає, переходимо на галоп!

Не чекаючи відповіді, він розвернув коня, знову вдарив п'ятами, і вони помчали темним містом.

Кобила, навантажена двома людьми, ледве трималася на ногах, а вітер свистів у вухах. Катаріна щосили вчепилася в жилет найманця. Позаду вона чула рівну ходу сірого коня Інгемара. Судячи зі звуків, мул Світлого зовсім не відставав від них.

Їхали вони довго. Швидко проїхали повз будівлі, перетнули браму, яку ніхто не пильнував, і попрямували на північ. Лише на перехресті на мить зупинилися.

– Світлий, куди нам?

– Ліворуч!

Вони в'їхали в ліс. Вже зовсім стемніло. Коли через півгодини вони перейшли на рись, усі полегшено зітхнули – ніхто з них не міг комфортно скакати галопом. У вузькому просторі між Шенком і лукою сідла швидка хода була для дівчини нестерпною, вона раз у раз послизалася, і одного разу їм довелося зупинитися, щоб вона не впала. У неї боліли всі стегна і сідниці. Шенк теж не дуже добре їхав, стремена були для нього короткими, а через Катаріну він не міг наполовину сісти. Інгемар, з іншого боку, не мав сідла. Парадоксально, але мул Світлого, зневажений найманцем, найкраще тримав галоп.

Вони їхали стежкою між чорними обрисами дерев. Лише коли на небі з'явилися перші зірки, Катаріна відчула, що її пульс заспокоївся. Раптом Інгемар зупинився.

– Шенк, слухай! Йдуть!

І справді, позаду них пролунав приглушений тупіт коня, що переслідував їх. Шенк голосно вилаявся.

– Світлий, де нам тут повернути?

– Нікуди ми не звернемо, пане! Хіба що коней кинути!

Найманець знову вилаявся і рвонув з місця. Але майже в ту ж мить зрозумів, що втекти не вдасться – коні слабкі, втомлені, жоден з них не може їхати швидко, а переслідування йшло галопом.

– Трясця її матері. Стій!

Вони зупинилися посеред дороги.

– Інгемар, скільки коней?

Хвилина прислухування.

– Один! Лише один.

– Гаразд. Заряджайте пістолети, ми його застрелимо.