Різдвяні кружляння

— Взагалі-то, — подає голос Майлз, — ми грали в цю гру як в айс-брейкер[26] на уроці хімії минулого року. Було важко пригадати щось прийнятне для стін школи.

Я здіймаю долоні:

— Перепрошую?

Ендрю сміється:

— Не розбивай серце своєї сестри, Майлзе.

— Ти придумав, — звертається той до Тео, — ти й починай.

Подумки роздратовано кивнувши, я можу сказати, чому Тео запропонував розпочати з цієї гри: він хотів поділитися якимись скандальними історіями. І справді, якщо пригадати, майже кожна гра Тео — це тактичний хід, щоб тонко чи не надто тонко поговорити про те, який дикий та захопливий спосіб життя він веде.

— Подивимось, — каже він, відхиляючись і хрускаючи пальцями. — Гаразд, перше: у коледжі один із моїх побратимів тримав живу курку в кімнаті цілий рік, і жоден із нас не здогадувався.

В душі я стогну. Це правда. Поки Ендрю жив у брудній, але зручній квартирі від кампусу при Університеті Колорадо в Боулдері з найвеселішими й найдивакуватішими хлопцями, яких я колись зустрічала, Тео братався з купкою гравців і цільовим фондом інфантильних чоловіків. Я знаю, що тут існує безліч прекрасних прогресивних братств, але те, в яке потрапив Тео, не належало до них.

— Чувак, навіщо він ховав курку? — Майлз блідне. — Він грубо поводився з куркою?

Повертаюся до свого брата:

— Майлзе Деніеле Джонсе, сам не проявляй грубість, — а потім до Тео: — А ти не псуй мого брата.

— Друге, — продовжує Тео, посміявшись над цим. — У мене на стегні є тату у вигляді папуги, яке я набив, коли був у Вегасі з друзями.

— Папуга? — на обличчі Ендрю з’являється сміховинний мікс збентеження та глибокого братнього засудження. — На стегні? Чому я ніколи його не бачив?

Тео шкіриться й розгойдується на стільці.

Ендрю здригається, здогадавшись:

— Ти мав на увазі, на твоєму паху.

— Я б хотіла повернутися до тієї частини, де він думав, як весело було б набити тату в Лас-Вегасі, — кажу я. — Сподіваюсь, що це і є брехня.

— І третє: я не боюсь лоскоту, — закінчує він, а потім дивиться на мене й додає: — Ніде.

Це підморгування таке хтиве. Як грубо.

— М-м-м, голосую за перше, — говорить Майлз, усе ще чіпляючись за курку.

— Радий, що є речі, яких я про тебе не знаю, — Ендрю прикриває обличчя долонею. — Я заодно з Мей: сподіваюся, друге — неправда.

— І я сподіваюсь, — підтакую, — але голосую за третє. Не може бути, щоб тобі ніде не було лоскотно.

— Хочеш перевірити? — самовдоволено посміхається той.

— Я… — затинаюся. — Ні, повірю на слово.

— Що ж, — говорить Тео, — ти права. Як виявила Еллі Т. на моєму останньому році в коледжі, мені лоскотно під колінами.

Цікаво, як це: займатися сексом з такою кількістю людей, що тепер треба називати їх на ім’я та прізвище?

— Що я отримаю за перемогу? — запитую. — Курку?

Майлз здригається:

— Ох, будь ласка, ні.

Ендрю дражниться:

— Ти отримуєш чергу розказати свої факти.

— Ненавиджу такі ігри, — визнаю.

— Уяви, що я відчуваю, — Ендрю, найгірший на світі брехун, регоче, проводячи рукою по заплутаних кучерях. Вони спадають на його чоло в безтурботній довершеності.

— Гаразд, перше, — починаю. — Я ненавиділа свою сусідку по кімнаті в коледжі так сильно, що після тренування з волейболу чистила нігті її зубною щіткою.

— Гидота, — кривиться Майлз.

— Друге: у коледжі я запала на хлопця, який, як виявилося зрештою, за документами був названий Сер Елтон Джонсон, бо його батьки були схиблені. Ми ж кликали його Джоном.

— Це, — говорить Ендрю, захоплено усміхаючись, — найкраща історія, яку я колись чув. Чорт забирай, будь ласка, нехай це виявиться правдою.

— І третє, — говорю я, повністю забувши, що мій брат сидить прямо тут, — я порвала зі своїм останнім хлопцем, бо на смак він був як кетчуп.

Майлз падає, ніби в нього вистрелили, конвульсивно здригаючись на підлозі.

Тео й Ендрю вдумливо мружаться.

— Це не може бути правдою, — мотає головою Тео. — Він завжди був на смак як кетчуп? Що це взагалі означає? Третє — брехня.

— Згоден, — стогне Майлз на підлозі. — Крім того, не думаю, що це можливо, бо ти раніше ні з ким не цілувалася.

Пирскаю зі сміху:

— Якщо тобі від цього краще спатиметься вночі, то так.

Проте Ендрю просто спостерігає за мною, все ще примружившись.

— Зубна щітка. Це — неправда. Ти б ніколи такого не зробила, хай як сильно ти когось ненавидиш.

Я вказую на нього й розтягуюсь в усмішці:

— Маєш рацію. Це — брехня.

— Зажди. Сподіваюсь, ти ж не через це порвала з Остіном? — ремствує Майлз. — Він мені подобався.

— Це — одна з причин. А тобі він подобався лише тому, що дозволяв їздити на своїй машині.

Я здивовано й зачаровано спостерігаю, як рожевий рум’янець прокрадається шиєю Ендрю й повзе по його щоках. Він видається схвильованим і дещо роздратованим. Невже Ендрю Голліс ревнує?

* * *

Щойно ми покінчили з нашою сміховинною грою і ніхто вже не хоче грати ні в карти, ні в «Доказ»[27], ні в будь-яку іншу настільну гру з-поміж більш як п’ятдесяти, хлопці підіймаються нагору по закуски, лишивши мене саму загорнутися на своєму нижньому ліжку й віддатися виснаженню постійного самонакручування.