Різдвяні кружляння

— Мені наснився еротичний сон про тебе, — говорить Ендрю, а потім вибухає реготом.

— Що?!

— У двоярусному ліжку, — визнає він. — Це так принизливо.

— І всі були там?

Ендрю киває.

— Знаєш те відчуття, коли тобі щось таке верзлося, і ти ходиш із цим увесь ранок?

— Ага.

— Після сніданку ви з Тео валялися на підлозі, і ти верещала від сміху. Проводила час якнайкраще. Я захотів відкинути ці думки, побачивши тебе такою. Треба було перевести подих.

Кожне слово, яке він говорить, вимагає, щоб я переписала мою мисленнєву історію.

— Якби я знала це ще тоді, то з радістю б утілила цей сон.

Ендрю сміється:

— А тепер ти говориш мені, що хотіла мене, і я згадав про карти таро, і як не вірив у все те, чи принаймні не думав, що повірив, але просто замислився: «Що, як весь цей час вона була прямо переді мною?». Це здавалося таким очевидним. Коли ми катались на санчатах, — провадить він, — і ти пахла карамеллю та солодким шампунем…

— І? — Ендрю загіпнотизував мене.

— Я майже схилився поцілувати тебе в шию. Просто так. Зненацька.

Не думаючи, я обережно згрібаю в кулак його футболку й притягую ближче. Коли він тихо пирскає, його дихання змішується з моїм, і раптом я хочу взяти цього сонячного чоловіка і зробити з ним щось дуже, дуже непристойне.

— Я практично думала про те саме, — кажу. — Багато… — він витягується, але потім ухиляється від моїх губ. Його відкритий рот опускається на мою шию, смокче шкіру, зуби обережно впиваються в неї. Я вже не можу ні про що думати. — …Багато разів.

Рука Ендрю ковзає по моїх сідницях, і він кладе мою ногу собі на стегно, нахиляючись. Повільно притискає. Я відчуваю його, жар його стегон на моїх ногах, солідну вагу…

Яскраве світло проймає нас, і маленьке тіло вдирається в шафу.

Ендрю опускає мою ногу й відстрибує. Я здіймаю руки, ніби мене заарештували. Ми обоє дихаємо так важко та швидко, ніби щойно займалися кросфітом у шафі.

— Знайшов! — очманіло шепоче-верещить Захарія.

— Ого! — Ендрю глибоко заспокійливо вдихає і тягнеться вгору, поправляючи комір сорочки. — Щось ти забарився, хлопче.

Навіть у тьмяному світлі я можу роздивитися рум’янець на шиї Ендрю, швидке мерехтіння пульсу під шкірою. Я б не здивувалася, якби опустила очі й зрозуміла, що моя шкіра теж палає.

— Гадав, ти будеш у плавучому будинку, — каже Захарія.

Ендрю садовить його між нами й з обережним клацанням зачиняє дверцята.

— Там ховатись ніде.

Захарія пригнічено:

— Дядечко Рікі точно так і сказав.

— Де Кеннеді? — запитую.

— Досі шукає, — темні очі Захарії сяють, коли він дивиться на мене через плече. — Але не називай її невдахою, гаразд?

— Нізащо у світі, — запевняю його.

Над маківкою Захарії ми з Ендрю дивимось одне на одного. Мені гаряче й болить в усьому тілі. Я незадоволена й сполохана.

— Далі буде, — шепоче Ендрю.

Ні слова більше.

Розділ вісімнадцятий

Ендрю відсуває для мене стілець, коли ми сідаємо за стіл, і мені подумки доводиться двічі перевірити, чи це нормальна поведінка. Хіба ми колись сідали до їжі одночасно? Якщо так, невже Ендрю колись відсував для мене стільця? Стриманий сміх досі сяє в його очах, і я знаю, що він хоче покепкувати з мене за те, що в цю хвилину я явно нестримна, але хіба вже вивітрився слід моїх губ на його вустах? Я точно досі відчуваю відбиток його поцілунку.

Бенні перехоплює мій погляд і повільно здіймає брову. Я відвертаюсь.

Об’єктивно кажучи, вечеря — жахлива. Стіл загромаджений тарілками з їжею, яку годі ідентифікувати: червоно-коричнева маса, що, я підозрюю, мала бути м’ясним соусом; миска одутлої білої локшини, що вся збилася грудкою. Обвуглений часниковий хліб, порізаний неоднаковими скибами. М’яка зів’яла зелень, захована під тим, що мало би бути чашкою заправки ранч.

Кухня має вигляд, ніби після вибуху бомби. Майлз і Тео розбили принаймні чотири тарілки, і я знаю, що мені доведеться потім прибирати цей хаос, але хай мене проклянуть, якщо це — не найкраща їжа, яку я колись куштувала. Ендрю сказав: «Далі буде»! Я б зараз і клею радо наїлася.

— Справді, — наспівую, — яка смакота.

Ендрю ніжно підштовхує мене ліктем.

Рікі набирає близько чайної ложки соусу й передає тарілку по колу.

— Чим хочете зайнятися ввечері?

Я ледь не вдавилася шматком, і Ендрю ввічливо плескає мене по спині, безтурботно відповідаючи:

— Ми могли б зіграти в «Доказ».

— О-о-о, — мамі ідея сподобалась. — У «Доказ» ми ще не грали.

— Бо ще не пробули тут аж настільки довго, — нагадую їй та собі. Відверто кажучи, здається, ніби вже місяць минув. Проводжу швидкі розрахунки: сім днів оригінальних вихідних плюс іще шість — у Краю Повторень.

Соус поступово передають по колу. Захарія вдає, що блює, коли тарілка проминає його, й Аарон навіть не сварить свого сина. Натомість він підозріло вивчає суміш, перш ніж невизначено кинути: — Мабуть, краще мені його пропустити, оскільки я на дієті, — і передає тату, пропускаючи Кайла.

Впевнена, він намагається врятувати свого чоловіка від поїдання соусу, проте Кайл перехоплює тарілку.