Рубінова книга

— Не маю ані найменшого уявлення, — зухвало заявила я. — Рік ніде не було зазначено. А сказати мені ніхто не забажав. Послухайте! Я не хочу цього! Я хочу, щоб це скінчилося! Ви можете зробити так, щоб це скінчилося?

Містер Джордж не відповів.

— Ґвендолін з'явилася на світ на два місяці раніше від терміну, — мовив він ніби сам до себе. — Восьмого жовтня. Я особисто перевірив свідоцтво про народження і запис у книзі актів цивільного стану. І дитину перевірив.

Я замислилася над тим, що в дитини можна перевірити. Чи вона справжня?

— Вона народилася ввечері сьомого жовтня, — сказала мама, і її голос трохи тремтів. — Ми підмовили акушерку, щоб вона в довідці на кілька годин змінила час народження.

— Але чому? — схоже, що містер Джордж нічого не розумів, точнісінько як і я.

— Бо… по всьому, що сталося з Люсі, я хотіла уберегти моє дитя від цього напруження. Я хотіла захистити свою дівчинку, — відповіла мама. — І я сподівалася, що вона, можливо, не успадкувала ген, а просто випадково з'явилася на світ в один день із носієм гена. Зрештою, у Ґленди народилася Шарлотта, на яку покладалися всі надії…

— Еге, стільки правди, як у решеті води! — вигукнула тітка Ґленда. — Ти все це навмисне підстроїла! Твоя дитина мала народитися тільки в грудні, але ти помудрувала з вагітністю і наважилася на передчасні пологи, тільки щоб розродитися того самого дня, що і я! Та ба! Твоя дочка народилася на день пізніше. Я так сміялася, коли про це дізналась!

— Загалом довести це буде неважко, — сказав містер Джордж.

— Я забула прізвище акушерки, — швидко відповіла мама. — Пам'ятаю тільки, що звали її Дон. Та дарма.

— Ха, — вставила тітка Гленда. — На твоєму місці я б теж так говорила.

— Ім'я та адреса акушерки напевно є в наших актах. — Містер Джордж повернувся до місіс Дженкінс. — Треба її знайти.

— Це ні до чого, — сказала мама. — Дайте бідній жінці спокій. Вона лише отримала від нас трохи грошей.

— Ми лише поставимо їй кілька питань, — зауважив містер Джордж. — Місіс Дженкінс, дізнайтеся, будь ласка, де вона нині живе.

— Уже роблю, — озвалася місіс Дженкінс і знову зникла за задніми дверима.

— Хто ще про це знає? — запитав містер Джордж.

— Хіба що мій чоловік знав, — відказала мама, і в її голосі поєдналися нотки норову і тріумфу. — А його ви вже не зможете допитати. Він, бачте, помер.

— Знаю, — сказав містер Джордж. — Білокрів'я, чи не так? Дуже трагічно, — він почав міряти кімнату кроками. — Коли це почалося, кажете?

— Вчора, — відповіла я.

— Тричі за останні двадцять годин, — докинула мама. — Я за неї боюся.

— Уже тричі! — Містер Джордж зупинився. — А коли востаннє?

— Десь годину тому, — відказала я і додала: — Мені так здається. — Коли події почали скупчуватися, я втратила будь-яке відчуття часу.

— Тоді маємо ще трохи часу, щоб усе підготувати.

— Ви не можете цьому вірити! — втрутилася тітка Ґленда. — Містере Джордж! Ви знаєте Шарлотту. А зараз подивіться на цю дівчинку і порівняйте її з моєю Шарлоттою. Невже ви серйозно вірите, що перед вами — номер дванадцятий? Наділено рубін магією Крука, останній — соль мажор: дванадцятьох уже зібрала злука. Ви можете в це повірити?

— Ну, такий шанс усе ж таки існує, — відповів містер Джордж. — Навіть при тому, що ваші мотиви здаються мені щонайменше сумнівними, місіс Шеферд.

— Це ваша проблема, — холодно відповіла мама.

— Якби ви справді хотіли захистити вашу дитину, ви б не допустили, щоб вона стільки років ні сном ні духом про це не знала. Перескакувати з часу в час без будь-якої підготовки дуже небезпечно.

Мама прикусила губу.

— Я сподівалася, що це Шарлотта…

— Але це і є Шарлотта! — вигукнула тітка Ґленда. — У неї вже два дні однозначні симптоми. Це може статися будь-якої миті! Можливо, це відбувається просто зараз, а ми тут змушені вислуховувати, як моя завидюща молодша сестричка меле хтозна-що!

— Може, ти увімкнеш для різноманіття свій мозок, Ґлендо? — мовила мама. У її голосі звучала втома. — Нащо нам таке вигадувати? Хто, крім тебе, побажав би такої долі для своєї дочки?

— Я наполягаю на тому… — тітка Ґленда раптом урвала мову, не уточнивши, на чому ж, власне, вона наполягає. — Незабаром з'ясується, що все це зловмисне, безсоромне ошуканство. У цій справі вже доходило до саботажу, і ви знаєте, до чого це призвело, містере Джордж. І зараз, так близько до мети, ми не можемо собі дозволити, щоб хтось знову халтурив.

— Гадаю, не нам це вирішувати, — сказав містер Джордж. — Ідіть за мною, місіс Шеферд. І ти теж, Ґвендолін. — А тоді, коротко хихикнувши, докинув: — Не бійся, схиблені на ізотериці псевдовчені й фанатичні любителі таємниць не кусаються!

Розділ сьомий

Левині пазурі притуплюй, з пащі

Тигриної, о часе, зуби рви,

Руйнуй всі витвори землі найкращі

І фенікса спали в його крові…[20].

_{Вільям Шекспір, Сонет XIX}