Рубінова книга

— Моя сестра наговорила нам казна-чого, — підвищила голос тітка Ґленда, і було видно, що вона щосили намагається не кричати. — А містер Джордж не хоче мене слухати! Вона стверджує, що Ґвендолін — Ґвендолін! — уже тричі перескакувала у часі. І оскільки вона чудово знає, що довести це неможливо, то склала ще й казочку, яка пояснює неправильну дату народження. Я б хотіла нагадати вам про події, що сталися сімнадцять років тому, і про те, що Ґрейс тоді повелася непристойно. Зараз, коли ми такі близькі до мети, мене не дивує, що вона з'являється тут і намагається вкинути нам гадючку!

Леді Аріста відійшла від вікна і підійшла до нас.

— Це правда, Ґрейс? — На її обличчі застиг, як завжди, суворий і невблаганний вираз. Іноді я питала себе, чи не залежала ця незворушність її обличчя від туго зачесаного волосся. Напевно, її лицеві м'язи просто завмерли на своїх місцях. Лише її очі періодично розширювалися, коли вона перебувала сама не при собі — як-от, наприклад, зараз.

Містер Джордж сказав:

— Місіс Шеферд стверджує, що вони з чоловіком підкупили акушерку і та записала іншу дату в довідку про народження, щоб ніхто не дізнався, що Ґвендолін теж може виявитися носієм гена.

— Але навіщо їй це знадобилося? — запитала леді Аріста.

— Вона каже, що, мовляв, хотіла захистити Ґвендолін і сподівалася, що ген успадкувала Шарлотта.

— Сподівалася! Аякже! — вигукнула тітка Ґленда.

— Як на мене, все це звучить дуже логічно, — докинув містер Джордж.

Я подивилася на бліду Шарлотту: вона, як і раніше, сиділа на канапі й переводила погляд з одного на іншого. Коли наші очі зустрілися, вона відвернулася.

— Попри все моє бажання не можу визнати, що це звучить так уже логічно, — зауважила леді Аріста.

— Ми вже перевіряємо цю історію, — відказав містер Джордж. — Місіс Дженкінс має знайти акушерку.

— Спитаю суто з цікавості: скільки ти заплатила акушерці, Ґрейс? — спитав Фальк де Віллерз. Його очі за останні секунди помітно звузились, і зараз, дивлячись на маму, він нагадував вовка.

— Я… я вже не пам'ятаю, — сказала мама.

Містер де Віллерз підняв брови.

— Ну, навряд чи йшлося про грубі гроші. Наскільки я знаю, доходи твого чоловіка були радше скромними.

— Ще б пак! — прошипіла тітка Ґленда. — Цей обірванець!

— Якщо ви так кажете, значить, це не могла бути велика сума, — відповіла мама. Непевність, яка охопила її, коли вона побачила містера де Віллерза, випарувалася так само раптово, як і з'явилася, як і рум'янці на її щоках.

— Чому ж тоді акушерка зробила те, про що ви її просили? — спитав містер де Віллерз. — Як-не-як їй довелося сфальшувати документ. Не таке вже й дрібне правопорушення.

Мама підняла голову.

— Ми розповіли їй, що наша родина входить до сатанинської секти і схиблена на хворобливій вірі в гороскопи. Ми сказали їй, що дитина, яка народилася сьомого жовтня, потерпатиме від тяжких репресій і стане об'єктом сатанинських ритуалів. Дівчина нам повірила. А що серце в неї було добре, до того ж вона щось мала проти сатаністів, то підробила в довідці дату народження.

— Сатанинські ритуали! Нахабство та й годі! — просичав чоловік біля каміна, а маленький хлопчик ще міцніше притиснувся до нього.

Містер де Віллерз схвально посміхнувся.

— Непогана історія. Подивимося, чи розповість акушерка нам те саме.

— Як на мене, не надто розумно марнувати час на такі перевірки, — втрутилася леді Аріста.

— Справді, — озвалася тітка Ґленда. — Шарлотта може перескочити будь-якої миті. Тоді ми зрозуміємо, що Ґрейс висмоктала всю цю історію з пальця, щоб устромляти нам палиці в колеса.

— А чому б їм обом не вспадкувати ген? — спитав містер Джордж. — Таке вже було.

— Так, але Тімоті та Джонатан де Віллерз були однояйцевими близнюками, — відказав містер де Віллерз. — І це згадано в провіщеннях.

— І тому в хронографі передбачені два сердоліки, дві піпетки, дві полиці з дванадцятьма елементами і два ланцюжки шестерень, — зауважив чоловік біля каміна. — Рубін стоїть окремо.

— Це теж правда, — погодився містер Джордж. На його круглому обличчі вичитувалася турбота.

— Важливіше було б проаналізувати, з яких причин моя сестра бреше, — тітка Ґленда метнула на маму погляд, повний ненависті. — Якщо ти сподіваєшся, що хронограф зчитає кров Ґвендолін і зламається, то ти ще наївніша, ніж я думала.

— Як вона могла подумати, що ми повіримо хоча б одному її слову? — озвався чоловік біля каміна. Його манера вдавати, ніби нас з мамою тут немає, здавалася мені ознакою неабиякою пихи. — Я добре пам'ятаю, як Ґрейс збрехала, щоб прикрити Люсі й Пола. Вона забезпечила їм вирішальну перевагу в часі. Якби не вона, то катастрофу, можливо, вдалося б відвернути.

— Джейку! — гаркнув містер де Віллерз.

— Яку катастрофу? — поцікавилась я. І хто такий Пол?

— Сама присутність цієї особи в цій залі — річ, як на мене, жахлива! — процідив чоловік біля каміна.

— А ви, даруйте, хто? — мамин голос і її погляд проймали морозом. Мене вразило, що вона не дає себе залякати.