Руйнівниця фортець

– Уяви не маю, і, чесно кажучи, мені байдуже. Я радий, що нарешті зможу продати сіль. Тільки трохи боюся, що про все це подумає архієпископ, бо він не має милосердя до тих, хто не платить податки, а ми вже рік не платимо, бо і як би могли це робити?

– А що сталося з братством?

– Цього я теж не знаю. З якогось часу вони тут не показувалися. Досі вони були у Вюрцбурзі, але не в замку, а в університеті.

Розмова на цьому фактично закінчилася. Гості розпитували про діяльність Братства Трояндового Хреста, але веселий господар нічого не міг додати, бо мав до нього мало відношення. Їм вдалося лише отримати ім’я людини, яка мала бути лідером таємничої групи: Йоганнес Андреае. Коли вечеря добігла кінця, гості чемно розпрощалися і повернулися до табору.

– І що ти думаєш про це?– запитала Катаріна свого радника, коли вони рушили в путь.

– Чесно? Не знаю Все це звучить абсолютно абсурдно, але я готовий у це повірити. Так сталося, що я зустрічав цього Андреае незадовго до зустрічі з тобою. Тоді він у дуже завуальований спосіб дав мені зрозуміти, що задумав щось велике, і дав мені шматочок якогось кристала, який у багато разів посилить ефект прецизії. Якби у нього та його побратимів було дещо таке, то все було б можливо, і я також кажу про зведення Ковпака. Якщо додати до цього те, що Ельзевір розповів нам про книгу…

– Що це був за кристал?

– Уяви не маю, я ніколи не бачив такого ні раніше, ні після. Зелений, каламутний, трохи схожий на скло. Я викинув його, коли мене зловили гессенці, щоб він не потрапив до них.

– Що ти думаєш про весь цей... культ знань і Шосту Епоху?

– Звучить як звичайна гностична єресь. – Еркісія знизав плечима, ніби говорив про погоду. – В Німеччині таких було багато, хоча єретикам ніколи не вдавалося втілювати свої ідеї в такій мірі. Чи відома тобі історія Мюнстерської комуни?

Катаріна похитала головою.

– Це було приблизно сто років тому, – продовжив іспанець і одразу прийняв тон лектора. – У Мюнстері, в Вестфалії, спалахнуло повстання анабаптистів. Один кравець оголосив, що саме тут Христос знову зійде на землю, але спочатку місто потрібно було, цитую, "очистити від беззаконня". Йому вдалося підбурити натовп відданих йому і радикальних пуритан, які силою захопили ратушу. Вони вирізали в пень всіх членів міської ради, а кравець, про якого йде мова, оголосив себе реінкарнацією царя Давида та засудив до смерті абсолютно все, що було можливо, включно з надто голосними розмовами, і я не перебільшую. Архієпископ негайно обложив місто, але Мюнстер є сильно укріпленим, і знадобився рік, щоб захопити його. У той час там панувало повне дикунство: анабаптисти спалили всі книги, крім Святого Письма, заповнили міські підземелля, мордували, як божевільні, брали собі по кілька "дружин", і все в ім'я Бога. Зрештою, звичайно, повстання зазнало краху, місто було захоплено, а повстанців вбито. Однак, я хочу сказати, що так, подібні речі трапляються, хоча й не в таких масштабах, як тут. Я думаю, що саме тому їм був потрібний бар’єр, і саме це зробило цю єресь такою ефективною.

– Ну, так, – пробурмотіла Катаріна .– Якби Вільгельм Гессенський, архієпископ Майнца чи навіть імператор дізналися про те, що відбувається, вони негайно прислали б сюди орду війська, щоб повернути ці землі їх законним власникам.

– Отож.

Наступного дня вирушили вдосвіта. Ханов був дуже задоволений темпом.

– Ми можемо досягти Вюрцбурга сьогодні вдень, – сказав він, явно пишаючись своїми солдатами. – Залишення таборів було не такою вже й поганою ідеєю. У Бухені торговці були дуже раді продати нам щось. А ми ж могли б спустошити їхні склади майже задарма.

– Люди, які не мають доступу до золота, сумують за ним, – сентенційно прокоментував Еркісія.

– Можливо, але тут було щось більше. Ці люди були щиро раді спілкуватися з кимось зі сторони. Вони пропонували нам такі ціни, які викликали у мене сміх. Шилінг за бушель вівса? Навіть при найбільшому врожаї так дешево не буває. Просто поговорити, затримати, навіть, запросити додому. Захоплюючі речі.

Від такого теплого прийому бійці зраділи ще більше, ніж учора. Найманців звикли зустрічати камінням і ненавистю, а не квітами і хлібом. Тому, цікавлячись тим, що станеться з ними далі на цій дивній землі, відвойованій для світу, вони йшли маршем із чудовою відданістю та енергією. Проте краєвид ставав дедалі похмурішим. Чим ближче вони наближалися до Вюрцбурга, тим ясніше ставало, що нещодавно тут сталося щось погане. Села пустували або в них жили лише жінки; міста мовчки закривали свої ворота. Де-не-де вони бачили сліди боїв і спалені будівлі, тіла в ровах. Чим ближче до столиці, тим більше. На обрії також виднілися зграї ворон і круків, вірна ознака того, що десь там були побоїща.