Руйнівниця фортець

Як і передбачав полковник, дими над Вюрцбургом вони побачили через кілька годин після полудня. Підійшовши до міста на відстань пострілу, загін зупинився, очікуючи, що хтось виїде їм назустріч. Чекали даремно. Нарешті Катаріна, якій не терпілося, зажадала продовжити похід. З обережності Ханов наказав солдатам зарядити зброю.

Вони підійшли до міста з боку фортеці Марієнберг, над якою не майоріло жодного прапора. Ханов повів колону на невеликий пагорб поруч із містом, укритий пожовклою та стиглою травою. З пагорба їм було добре видно всю місцевість. На сусідньому пагорбі грізно височів замок, але ні на зубцях стіни, ні на валах, що оточували його, не було нікого. Над містом по той бік річки здіймався дим з труб, і на вулицях було видно людей, але, здавалося, нікого не цікавило прибуття, що не кажи, великого військового підрозділу. Все це видавалося дуже підозрілим.

Катаріна наказала розбивати табір.

– Тільки легкий, – сказала вона, – без окопування. Бог його знає, як швидко нам доведеться вибиратися звідси. І признач сто чоловік, щоб пішли зі мною до міста.

– Чому б нам просто не зайняти його?

– Тому що, як я вже казала, ми маємо повернутися до Гейдельберга через п’ять днів. Що б не сталося, завтра вранці виступаємо в поворотну путь.

Коли рота зібралася на схилі пагорба, дівчина кивнула Еркісії, і вони рушили до фортеці та прилеглого до неї мосту, що поєднував береги Майну. Про всяк випадок вона надягла свій нафарширований реагентами чвертьпанцир і причепила до пояса кинджал. Вони зупинилися біля підніжжя замку, і Катаріна послала команду найманців подивитися, що відбувається всередині. Ті повернулися через двадцять хвилин.

– Замок зовсім безлюдний, ясновельможна пані, – доповів сержант. – Ми знайшли лише кілька гвардійців і кілька типів у чорному. Вони сидять у підвалі зовсім п'яні. На бастіонах стоять гармати, але без обслуги. Кімнати розграбовані. Укріплення цілі, тому ззовні їх ніхто не завойовував. Здається, гарнізон збунтувався, але з цих п'яниць нічого витягти не вдалося.

Дівчина кивнула і запитально подивилася на Еркісію.

– Думаю, що нам варто їхати до університету. Там можуть знайтися відповіді на кілька питань.

Вони рушили через міст. Ніхто не турбував їх, коли вони переходили річку. Увійшовши між будівель, загін розійшовся, шукаючи, з ким би можна було поговорити. Їм вдалося спіймати кількох містян і селян, але ніхто з них не хотів говорити, а допитувати їх на вулиці було важко. Лише один сказав сентенційно:

– Так, пані, про те, що ми тут пережили за цей рік, і немає сенсу говорити. Дайте спокій, будь ласка, ми чесні люди.

Коли вони пройшли кілька кварталів і звістка про їхнє проникнення поширилася по всьому місту, вулиці були зовсім безлюдні, а віконниці та двері всіх будинків були наглухо зачинені. Найманці вже було почали їх виламувати, але Катаріна їх зупинила. Все це дуже непокоїло, тому вона хотіла якомога швидше потрапити до університету.

Чим ближче вони наближалися до великої будівлі, тим більше ознак свідчило про запеклі бої. У кам’яницях вибиті вікна та зірвані з петель двері. Одна кам'яниця ще диміла після пожежі, яка охопила половину будинку. Тут і там на тротуарі були сліди крові. У самій будівлі університету вікна на першому поверсі були забиті дошками, а більшість вікон на верхніх поверхах були розбиті. На вулиці перед брамою стояла покинута гармата, яка випала з лафету і стволом опиралася на землі, в ворота, очевидно, влучила та сама гармата, бо в самому центрі була величезна діра. Обабіч вулиці стояли барикади з дощок, меблів та зірваних з петель дверей. Катаріна наказала солдатам зайняти ці імпровізовані укріплення й уважно оглядатися, поки вона злізла з коня. Еркісія наслідував її прикладу.

– У мене починають виникати деякі підозри щодо того, що тут сталося. Схоже, було якесь повстання проти всього цього братства. Потім цією гарматою, яку, скоріше за все, забрали з замку, висадили браму.

– А що далі?

– Не маю уяви. Нам потрібно подивитися всередині.

Внутрішні ворота були цілими та зачиненими. Дівчина з іспанцем взяли п'ятьох озброєних дусаками людей і зайшли до вестибюлю. Стали грюкати в чорні двері, хоча відповіді не чекали.

Їхнє здивування стало ще більшим, коли їм відкрив Готфрід Шенк.

Розділ VII

– Ах ти, сучий сину, – прошипіла Катаріна, побачивши найманця, і, навіть не замислюючись, що робить, дала сигнал солдатам, які, мов скажені пси, накинулися на юнака і за п’ять секунд звалили його з ніг, зв’язали та пригостили по зубах. Еркісія торкнувся плеча Катаріни.

– Візьми себе в руки, – прошепотів він. – Він може розповісти нам, що тут сталося.

Дівчина гостро глянула на домініканця, її очі метали громи та блискавки, але послухалася. Коли солдати посадили зв’язаного Шенк на подвір’ї, викладеному плитами піщанику, вона сама пройшла через браму й роздивилася по боках.