Руйнівниця фортець

Еркісія пішов до полиць. З досвіду він знав, що інкунабули та книги, які власники вважали особливо цінними або цікавими, зазвичай розміщувалися на рівні очей або плечей, тому він почав із цих полиць. І дійсно, серед відомих заголовків з богослов’я та алхімії він швидко знайшов маленьку непомітну книжку, яка відрізнялася від інших тим, що не мала жодного тиснення на корінці. Він витягнув її та погортав. Вона була написана на пергаменті, від руки. Іспанець одразу впізнав астрологічні таблиці та ескізи, а також ботанічні та анатомічні малюнки, але текст був написаний незнайомим йому алфавітом і, ймовірно, іноземною мовою. Він ніколи в житті не бачив такого письма — воно було трохи схоже на стародавні камбоджійські гліфи, які він бачив у бібліотеці в Манілі, але ці знаки точно не були ними.

– Мені здається, це та, – сказав він, віддаючи книгу Катріні. – Але всередині якась повна тарабарщина, вона нам ні до чого. Я ж казав тобі, що це якесь шахрайство. – Він повернувся, щоб оглянути секретер, що стояв біля стіни. - Знаєш, не думаю, що ми тут щось знайдемо. Я спостерігав за багатьма алхіміками в своєму житті, і знаю, що вони зазвичай мають схованки або приміщення, які важко знайти. Ми можемо запитати його співробітників, у тому числі Шенка, чи знають вони щось про це, але в самому кабінеті... — Він зупинився, бо відчув, що щось не так. Еркісія обернувся.

Катаріна сиділа, схрестивши ноги, на підлозі, з відкритою книгою в руках і читала. Її очі бігали по сторінці, як божевільні, перебираючи кожен рядок два-три рази. Вираз її обличчя свідчив, що до неї не доходять жодні подразники. Коли іспанець подивився на неї, він чомусь одразу подумав про бурю і поле бою. Домініканець занепокоївся.

– Катаріно, з тобою все гаразд? Ти можеш це читати?

Та не відповіла. Еркісія підійшов до неї та торкнувся її руки. Жодної реакції. Він став навколішки біля неї і подивився їй в обличчя, відразу зрозумівши, що дівчина знаходиться в якомусь стані марення. Її незрячі, блукаючі очі були прикуті до сторінок книги, а на лобі виступили краплинки поту. Єдиним рухом, який вона робила, було перегортання сторінок неприродно бурхливим, блискавичним, майже непомітним жестом. Еркісія був не на жарт стурбований. Він спробував підняти Катаріну, але та різко висмикнулася з його рук і повернулася до читання в тій же позі. Аура природного хаосу, що оточувала її, ставала все сильнішою й сильнішою, поки іспанець не відчув ніяковості.

Не бачачи іншого виходу, він залишив дівчину саму. Самостійно обшукав кімнату, але не знайшов нічого цікавого, окрім коробки з дюжиною чи близько того великих грудок віридію. Він поклав їх собі в кишеню. Домініканець уважно оглянув камін, пригадавши, що десь поруч був прохід для прислуги, але це був звичайний коридорчик для лакея. Іспанець неспокійно рухався кабінетом, охоплений інтуїтивною, підшкірною тривогою. Він постійно дивився на дівчину і в нього появилося враження, що її волосся починає іскрити. Вона вже прочитала книгу на чверть, коли надворі почало темніти. Еркісія з природного занепокоєння запалив для неї свічку, але дівчина не звернула на це уваги. Зрештою він просто сів у крісло й дивився, як вона читає, дедалі більше хвилюючись. Через деякий час він вирішив обмити її обличчя, яке стікало потом. Знайшов у кутку тазик із трохи затхлою водою, занурив у нього шматок тканини й спробував доторкнутися до її чола, але простягнути руку до неї було буквально неможливо — в якийсь момент його кінцівка відмовилася слухатися, ніби не належала йому. Вона мляво падала.

Те, що відбувалося з дівчиною, було неприродним. Вона сиділа абсолютно нерухомо, за винятком перегорання сторінок, вона робила це щоразу швидше й швидше, поки зрештою Еркісія взагалі не перестав його помічати. Волосся у Катаріни стояло дибки, піт стікав по скронях, очі бігали, як божевільні, а щоки розчервонілися, хоча решта її обличчя була бліда, як стіна. Катаріна ні на що не реагувала.

Неймовірна аура навколо німкені робилася все сильнішою. Іспанець відчував це як невидиму бурю, що бушує в повітрі, через яку його тіло відмовляло рухатися, а розум блукав манівцями. Нарешті ренегат не витримав: він залишив Катаріну під вартою солдатів і пішов на подвір'я, де їхній загін встиг розташуватися зручніше і розвести багаття з розбитих меблів. Бійці привітно зустріли його, посадили на подерту попону і накормили ще теплою кашею. З ним намагалися поговорити, запитати, що робити далі, але він був не в настрої балакати. Зробилося темно.

Він повернувся до кабінету. Катаріна була точно в такому стані, в якому він її залишив. Еркісія поставив їй нову свічку, перевірив на всякий випадок, щоб її не можна було збити, і втік, тому що від перебування в кімнаті з дівчиною волосся у нього ставало дибки, і мурашки бігли по шкірі. Ніч він провів неспокійно: намагався заснути, але не міг, тому що постійно бігав перевіряти, як там німкеня. Зранку кабінет аж тріщав невидимою силою, а він не міг навіть зайти. Не на жарти стурбований, Еркісія повернувся до солдатів.