Руйнівниця фортець

Погода була чудова. Легенький вітерець зі сходу віяв їм в обличчя, повітря іскрилося спогадом про приморозок, і жодна хмаринка не закривала синього неба. Вони стояли на вершині пагорба, схил якого з одного боку — за ними зліва — вирівнювався перед самою річкою, а з іншого — справа — плавно переходив в інший, більший пагорб, на вершині якого височів масив порожньої фортеці Марієнберг. Прямо за ними був схил, а за ним річка та міст, що вели до центру міста.

Ханов розташував свій підрозділ посередині схилу, направленого на схід. Він прийняв такий шик, який Руперт рекомендував йому ще у Фрісландії. Класична лінія пікінерів, змішаних з мушкетерами, злегка заламувалася на флангах, щоб прикрити етеромантів, розташованих у центрі. Праве крило, з боку фортеці, забезпечувала кіннота. Проблема була ліворуч: між краєм їхнього строю та річкою була велика прогалина в чверть милі, частина з якої була абсолютно пласкою, через яку швидкий або рішучий ворожий підрозділ міг дістатися до них у тил. Еркісія побачив це відразу, але шансів залатати просвіт у них не було: довелося б або розтягнути лінію, або відслонити правий бік. Крім того, він знав, що маневр обходу у фланг через таке вузьке місце був нелегким — він на власні очі бачив катастрофу католицької армії, яка намагалася зробити те саме під час битви під Брайтенфельдом кілька років тому.

Дискусія була б абсолютно марною, тому у них не було часу робити будь-які перестановки військ. З боку ворога пролунали гучна барабанна дріб та гуркіт, який з цієї відстані більше нагадував бурчання, — і шик гессенців повільно рушив до них. Занадто повільно, щоб бути атакою. Іспанець запитально подивився на Ханова, який мав сталеві нерви.

– Вони хочуть увійти в зону враження артилерії, – пробурмотів той. – Це їхня найбільша перевага. З тих двох картаун вже можна було б стріляти, але фальконети є меншими. Ти впевнений, що ці ваші чари-мари спрацюють? Інакше вони на цьому схилі виріжуть нас, як качок.

– Впевнений, – прохрипів Еркісія, хоча напруга бою вже наповнила його шлунок величезною грудкою нервів, і він ні в чому не був упевнений.

Як тільки ворог наблизився на милю чи близько того, війська зупинилися. Самі вони майже нічого не бачили, бо сонце сходило за гесенцями, а ні у кого з них не було перспективи — але неважко було здогадатися, що солдати, що юрмилися на лівому фланзі ворога, готують гармати. І справді, через двадцять хвилин по них пролунали перші постріли. Спочатку вони були абсолютно неточними, але ворожі артилеристи, маючи ідеальні умови – стріляючи за сонцем, попутний вітер і ідеальну видимість – лише після двох залпів влучили в їхні лінії. Пролунали крики поранених. Ханов підняв руку та подав знак сигнальникові.

Наказ передали. Пролунали наступні постріли. До них знову долинули моторошні крики та лемент. Рота етеромантів розійшлася віялом і утворила дві лінії позаду свого строю, а потім підняла над ним блідо-помаранчевий щит. Наступні гарматні ядра влучили в нього, зупинилися на секунду, а потім м’яко впали на землю, ковзаючи по чарівній поверхні. Це справило моторошне враження. Деякі солдати, хоч і були готові до дивовижних явищ, несвідомо робили хресні знаки та бурмотіли молитви.

Ефект щита був дуже простим, і для його підтримки не потрібно було багато сил — час від часу міняючись, етероманти могли утримувати завісу цілий день. Минув якийсь час, поки ворожі артилеристи зрозуміли, що щось діється не так – сонце вже викотилося на небосхил. У ворожих рядах виникла плутанина, вогонь припинився. Колишній домініканець сподівався, що ця демонстрація сили змусить їх серйозно розглянути ситуацію і, в ідеалі, відійти. Надія зростала, тому що гессенці не рухалися зі свого місця. Ханов наказав етеромантам опустити щит, уважно стежачи за ворожими артилеристами, але ті, вочевидь, не отримали наказу відновити вогонь. Вони чекали, нервуючи все більше й більше.

– Думаєш, вони звалять?– нарешті спитав Ханов, ковтаючи слину.

– Думаю, що ні, – розчаровано відповів Еркісія, бо буквально в ту ж мить чотирикутники гессенського війська почали рухатися.

Розділ VIII

Гессенці розтягнули лінію на ширину їхнього шику й рушили. Роти вони розташували в традиційному строї: пікінери в центрі, мушкетери з боків. Кіннота не рухалася. Оскільки противників було вдвічі більше, багатьох з них — мабуть, цілий полк — залишили в резерві. Іспанцю здалося, що він бачить десь позаду ворожий штаб, але не був впевнений.