Руйнівниця фортець

Він давно вже втратив Ханова з поля зору. Кавалеристів навколо ставало все менше. Еркісія не зрозумів, коли опинився перед щільною шеренгою ворожих пікінерів. Мушкетери Катаріни, які також з'явилися невідомо звідки, пірнули під ліс древців, щоб бити ворогів у ноги та пахи кинджалами та мізерікордіями. Спершу іспанець хотів робити те саме, але своєю шпагою довжиною у чотири лікті наробив би там більше шкоди, ніж користі, тож випростався, скориставшись моментом спокою, і знову подивився на поле.

І побачив видовище з кошмарного сну.

Десь за сто кроків від нього оточений золотистим сяйвом герцог Вільгельм Гессенський парив над полем бою.

Вільгельм Маг. Домінік раптом зрозумів, звідки взялося це прізвисько. Він одразу впізнав його, хоча аристократ зараз зовсім не був схожий на вишуканого цинічного дипломата. Волосся його розпатлалося на всі боки, борода була скуйовджена, а в очах світилося холодне безумство. Німб, що оточував його, змушував його багато прикрашений напівпанцир сяяти мов друге сонце. Побачивши це, найманці Катаріни закричали в паніці і кинули зброю, тікаючи вгору по схилу.

І у них були на це причини. Вільгельм із висоти п’ятнадцяти ліктів розсіював навколо себе море вогню, викликаючи блискавки – блискавки! – і повітряні снаряди, змітаючи по двох-трьох солдатів – і не особливо зважав на те, чи б’є по своїх, чи по ворогах. На очах у Еркісії одним жестом він спалив чотирьох найманців, які намагалися одночасно триматися спиною один до одного та відступати в паніці.

Вони були останніми солдатами на шляху Вільгельма до роти Маартенса. Етероманти попереду не змогли відреагувати, тому що їм довелося витягнути дусаки й відбиватися від мушкетерів, але ті, хто йшов ззаду, зрозуміли, хто йде на них, і швидко підняли щит. З нього було мало користі – Вільгельм пробив його кількома сяючими снарядами, які Еркісія навіть не зміг ідентифікувати. Потім герцог почав систематично, ряд за рядом, поражати їх усім, що мав у своєму арсеналі. Спроби захиститися були марними. Рота, їхній останній загін, який ще підтримував якийсь стрій, почала розвалюватися, незважаючи на відчайдушні крики Маартенса.

Еркісія кинувся в той бік, намагаючись потрапити між найманцями, що втікали, та наступаючими ворожими солдатами. Це була безнадійна спроба, і справді, буквально через кілька секунд його оточили мушкетери з оголеними шпагами. Якусь мить він захищався, роблячи відчайдушні піруети своїм наддовгим лезом, що давало йому більшу досяжність, але це було марно: в мить неуважності хтось вдарив його в ліве плече. Десь на задньому плані лунав нікому не потрібний сигнал до відступу, який у цей момент більше нагадував заклик до безладної втечі. Еркісія похитнувся, впав і знав, що все закінчилося. Він закрив очі.

Але до остаточного удару не дійшло. Він підвів голову й побачив, що навколо нього нікого, крім трупів і тріскучої невидимими іскрами і розповсюджучої неймовірну ауру могутності, розпатланої Катаріни у брудній, вимазаній травою сукні. "Вона, мабуть, прийшла сюди пішки" - промайнула в його голові абсолютно дурна і недоречна думка. Дівчина стояла над ним, важко дихаючим, пораненим, стікаючим власною та чужою кров'ю.

– Домінік, що тут коїться? Я залишила вас на одну ніч, холера! – люто накинулася на нього вона, кричачи над бойовим сум'яттям.

У Еркісії не вистачило ні сил, ні думки розсудливо відповісти на таке запитання. Він лише вказав пальцем на плануючого Вільгельма, який не помітив прибуття дівчини, зайнятий розправою над етеромантами.

– А, він, – нетерпляче пробурмотіла Катаріна і рушила в бік герцога Гессенського.

Повернутий до неї спиною, той навіть не помітив сріблястого снаряду, який вона метнула зі своєї розкритої долоні, щоб повалити його на землю. Герцог впав, як камінь з висоти другого поверху, видавши несвідомий крик здивування й болю. Еркісія насилу підвівся з землі. Як крізь туман він побачив, як Вільгельм підвівся і сказав щось Катаріні, щось, чого він не міг почути. Дівчина відповіла і без попередження метнула в нього ще одним снарядом. Цього разу герцог прикрився магічним щитом – і той був міцним. Він відповів сяючою блискавкою, яка спричинила сильний удар грому, що прокотився по землі, але та лише обійшла дівчину й згасла, не завдавши їй жодної шкоди. Німкеня все ближче наближалася до герцога, кидаючи в нього все більше точних пострілів. Ззаду до неї наближалися гессенські солдати. Еркісія відчайдушно кричав: "Cuidado!", рефлекторно сягаючи до рідної мови – а потім втратив свідомість.

□□□

До тями він повернувся від того, що хтось лив йому в рот холодну свіжу воду. Він закашлявся, правою рукою відштовхнув флягу — ліва рука боліла, як тисяча чортів — і обережно підвівся на лікті. Він лежав на розстеленій попоні, а голову йому підтримував фризький медик, якого він знав на погляд з однієї рот найманців. Німець допоміг йому сісти прямо.