Руйнівниця фортець

Він віддав честь і пішов. Еркісія теж – йому потрібен був лікар. Коли знайшов фельдшера, дозволив зав'язати собі на лівій руці імпровізовану пов'язку. На щастя, рана була не глибокою чи серйозною – скоріше вона збила його з ніг через шок і втому. Йому навіть не довелося вставляти руку в пов'язку, хоч він ледве рухав нею. Закінчивши з собою, він почав організовувати перенесення поранених і непритомних до фортеці, розглядаючись по ній при цьому.

Роком раніше, коли він прибув сюди, проводячи Герцбрудера до Майнца, будівля була в жалюгідному стані — напівзруйнована та майже без гарнізону. Зараз же, завдяки розенкрейцерам, її оновили: відремонтували дах і стіни, замінили шибки у вікнах і зробили десятки дрібних ремонтів. У бастіонах розмістили гармати та боєприпаси. З внутрішніми приміщеннями було дещо гірше, вони були розграбовані під час недавнього повстання, наповнені знищених меблів та обладнання, а в підвалах не залишилося навіть зеренця збіжжя. Однак загалом Маріенберг надавався для оборони.

Щоб переправити залишки їхнього корпусу до замку, знадобилася більша частина дня. Місця всередині було більш ніж достатньо: порожні казарми на подвір'ї були розраховані на розміщення кількох тисяч захисників, а за вирахуванням поранених, загиблих і найбільшої групи тих, хто втік, куди тільки дивилися очі, виявилося, що залишилося менше семисот чоловік. Незважаючи на програну битву, надійні укріплення великої фортеці підняли дух солдатів, а на їхній моральний стан ще більше вплинула чутка, правдива чи ні, про те, що Катаріна пообіцяла щедру винагороду кожному, хто вижив в битві. Доброю новиною було також те, що гессенська армія залишила деякі зі своїх таборів за п’ять миль від міста. Оскільки вони були захоплені до того, як місцеві селяни наклали на них свої лапи, вони гарантували їжу принаймні на кілька днів.

Еркісія подбав про те, щоб усі поранені лежали на своїх койках, ще раз перевірив охорону біля обох воріт замку, умився водою з колодязя та одягнув чистий одяг, взятий із гессенського візка, який щойно привезли до фортеці. На подвір'ї бійці дали йому вареного збіжжя з солониною. Сидячи біля багаття, він відчув смертельну втому. Бій вичерпав усі його сили, не допомагало і те, що він майже не спав ночами. Іспанець дрімав біля вогнища, напівприслуховуючись до розмов найманців, коли його знайшов ад’ютант фон Ханова. Тримаючись за закривавлену ганчірку на голові, він повідомив іспанцю, що його чекають у лицарському залі. Домінік зітхнув і, ледь волочачи ноги, неохоче попрямував на третій поверх замку.

Це була велика кімната, одна з найбільших у всій будівлі – вона знаходилась у східному крилі, тому з вікон відкривався вид на місто. Колись тут був стіл для прийому гостей, на стінах висіли картини чи гобелени – а тепер усе, включно з канделябрами, було розкрадено. Єдиними предметами меблів були ящики, поставлені на підлогу, які зараз слугували стільницями, і врятовані стільці, привезені з інших кімнат, деякі з відсутніми ніжками. Тут на нього чекали Катаріна й Ханов, яким теж вдалося більш-менш привести себе до ладу, хоча полковник був у кількох місцях обмотаний бинтами й морщився від кожного раптового руху. Унтер-офіцер збирав посуд після їжі.

– ...іншими словами, ясновельможна пані, справу я просрав, визнаю це і прошу пробачення. – Ханов власне крутив головою. – Якби я зрозумів, що Вільгельм так близько, цієї битви взагалі б не було.

– І справді, – втрутився в розмову Еркісія, сідаючи за імпровізований столик. – Я думав про це, і Вільгельм, мабуть, знав, що ми знаходимося тут, набагато, набагато раніше. За ніч вони пройшли понад п’ять миль від табору до міста. Вони були краще навчені, краще оснащені, чисельніші та швидші, і я впевнений, що раніше вони мали певний досвід роботи з етеромантними військами, що і не дивно, враховуючи виступ герцога. Що з ним взагалі сталося? Як виглядав кінець бою?

– З одного боку, дуже нецікаво, – скривився Ханов, – а з іншого – аж надто цікаво. Вільгельм з’явився, щоб особисто керувати другою атакою, і повністю знищив те, що залишилося від нашої лінії. Це вже була бійня, а не бій. Захищався лише Маартенс, якого, до речі, обов'язково треба підвищити в чині. На це прибула ясновельможна пані. – Він вклонився Катаріні. – Вона розшарпала герцога на шматки, після чого власноруч розбила кілька ворожих загонів. Коли ті зрозуміли, що їхній вождь мертвий, вони відступили в красивому, організованому стилі. А ми зализуємо рани.

– Повертаючись до теми, – кивнув іспанець і звернувся до задумливої ​​Катаріни, – хочу зазначити, що тільки завдяки притомності полковника у нас взагалі залишилися солдати.

– Ну, звичайно, ми багато чому навчилися з цієї катастрофи. – Ханов зробив кисле обличчя. – Етеромантів точно не варто розташовувати в лінію, по-перше, а по-друге, вони краще діють, коли треба розбити стрій, ніж під час оборони. Це цінна інформація, хоча й невигідна для нас.

– Чому?