Руйнівниця фортець

На щастя, похід тривав недовго — лише через півсотні метрів підрозділ висипався в одне із внутрішніх приміщень форту, на щастя, порожнє. Біля кам’яних стін стояли ряди бочок і мішків, що вказувало на те, що це склад, хоча вони ледве могли їх розгледіти в темряві. Шотландці, не бажаючи випадково видати свою присутність, не стали розводити вогонь. МакТавіш оглянув двері до сусідньої кімнати та виявив, що вони не зачинені – ще один приклад надзвичайної легковажності захисників фортеці. Він обережно визирнув, потім визначив одного зі своїх людей і послав його на розвідку.

Чекаючи повернення розвідника, вони лише стояли і нічого не робили. Серце Катаріни застрягло у неї в горлі, але билося рівномірно — пульс заспокоївся. Вона розглядала обличчя шотландців у напівтемряві. Страх і нервозність відбивалися на їхніх блідих обличчях — вони нервово кліпали очима й облизували губи, коли хтось мовчки молився. Раптом дівчина усвідомила, що ці люди знаходяться в страшній небезпеці, і на мить пошкодувала, що так необачно пішла на цю авантюру. Тіло негайно відреагувало на ці думки, і пульс знову прискорився. Тупий біль пульсував унизу живота, поєднуючись із нервовими вібраціями прискореного серцебиття.

Розвідник повернувся і довго радився з МакТавішем англійською. Капітан нахмурився і уважно слухав, час від часу вставляючи запитання. Він нарешті поплескав солдата по плечу, подякувавши його за гарну роботою. Він кивнув Катаріні, яка слухняно підійшла до нього.

– Канайн бути середина, підлога - вбита земля, зброя в середина, вісім фолкс.

– Що?

Вони збентежено подивилися один на другого, а потім офіцер махнув рукою, ніби вирішив, що йому не потрібно пояснювати дівчині ситуацію. Через мовний бар’єр вона, здавалося, не заперечувала, бо, незважаючи на свої найкращі наміри, не могла зрозуміти, про що говорить хайлендер. Чоловік зробив кілька складних жестів, і солдати вишикувалися в ряд, знову захищаючи Катаріну, поставивши її в центр строю. Вони вийшли з кімнати через ті самі двері, через які перед тим посилали розвідника.

Дівчина швидко загубилася в складній системі коридорів. Де-не-де ті освітлювалися смолоскипами та каганцями, але шотландці швидко гасили всі джерела світла, тож вона не мала можливості оглянути інтер’єри. Оскільки весь гарнізон був на стінах, більшість приміщень була абсолютно порожньою. Лише одного разу вони натрапили на кімнату, звідки долинало голосне хропіння — МакТавіш просто забарикадував двері стійкою для мечів, яку взяв із коридору. Нарешті лідер колони жестом попросив їх зупинитися й обережно визирнув у інші двері. Коли він дав сигнал, вони вийшли через них та розійшлися в сторони. Катаріна чемно пішла за рештою і дозволила підштовхнути себе в потрібному напрямку, розуміючи, що зараз дуже поганий час про щось сперечатися.

Вони опинилися у приміщенні, де зберігалися розташовані пірамідками вздовж стін гарматні ядра завбільшки з кавун. Кімната безпосередньо прилягала до внутрішнього двору, що було легко помітити, оскільки вікна в одній зі стін виходили на центральну площу. Звідси вони могли непомітно спостерігати за невеликим простором, обрамленим головним бастіоном фортеці. Саме там, у самому центрі подвір'я, розташувалися облогові мортири - потужні, з короткими широкими стволами, в горлянках яких Катерина, напевно, цілком могла б сховатися. Гармати безпечно лежали на своїх ложах: масивних дерев’яних стелажах.

І справді, як казав Гуйн, вони були націлені на Мангейм. Навколо них зі смолоскипами ходили гвардійці, озброєні пістолетами й алебардами. Легко було помітити, що стіни навколо подвір'я також були яскраво освітлені, виключаючи будь-яку дію з укриття.

МакТавіш жестами показав Катаріні, що гармати охороняють вісім чоловіків – лише тепер вона зрозуміла його попередні невдалі спроби донести до неї цю інформацію німецькою. Вона нарахувала на стінах не менше двох десятків чоловік. Капітан дивився на неї з очікуванням, наче вона збиралася вбити тридцять солдат. Вона зробила розгублений жест, показуючи, що не має уявлення, що вони повинні робити в цій ситуації. Шотландець зрозумів і засмутився. Мить дивився у вікно, радився з розвідником, словом, крутився, як той, хто не знає, що робити далі. Нарешті він відтягнув Катаріну від вікна й пошепки запитав:

– Ти саботаж?

Останнє слово було досить універсальним у всіх європейських мовах, щоб вона зрозуміла, що він мав на увазі[24]. Дівчина кивнула. Вона підійшла до вікна й подивилася на все навколо.

На протилежній стіні фортеці був прохід до подальшої її частини. Обидві половини бастіону також були з’єднані вгорі шанцями. Якби їм вдалося підняти якийсь переполох у цій другій частині форту, більшість солдатів, ймовірно, втекли б туди, залишивши свої пости принаймні на деякий час. Вона вказала на ворота і прошепотіла МакТавішу:

– Саботаж там.

Капітан кивнув. Він швидко забрав двох інших чоловіків, віддав кілька наказів загону, витягнув зброю з піхов і дав знак дівчині, щоб та мовчала й трималася тихо.