Руйнівниця фортець

Вона пройшла через розгромлений склад, не звертаючи уваги на тіло мертвого шотландця, який, очевидно, намагався її врятувати. Решта вже бігла до виходу. Дівчина пішла за ними, не дбаючи про погоню. Вона й гадки не мала, що відбувається навколо неї — енергія, яка кружляла навколо неї без будь-якого контролю, давала їй зайняття, тож їй залишалося лише йти до річки, звідки вона прийшла. У кожній кімнаті вона вчинила акт суцільного знищення — розбила, перемолола, перетопила все в столярних і амуніційних майстернях, складах і коморах, повз які проходила.

Проминувши поворот коридору, вона наштовхнулася на переляканого кнехта, який із оголеним мечем захлинався димом і намагався підвестися, щоб вискочити на вільне повітря. Катаріна була зайнята чимось іншим і ледве помітила його, а той, не маючи іншого вибору, різонув її своїм мечем. Дівчина рефлекторно відступила назад, і це її врятувало. Лезо влучило їй у ногу, прорізавши шари тканини її сукні та нижньої спідниці, розпанахавши м’яз аж до кістки.

Катаріна крикнула і прийшла до тями. Це був абсолютний шок – не тому, що вона була поранена, а тому, що ніхто ніколи раніше не виривав її з модусу так неочікувано. Жорстокість цього відриву від самої себе була такою ж, якщо не більше, шокуючою, як і рана. Кнехт відштовхнув дівчину плечем і побіг далі, не звертаючи на неї уваги, а Катаріна прихилилася до стіни й опустилася на землю, намагаючись зібратися зі своїми тремтячими й вируючими думками. В голові у неї був повний хаос, німкеня відчувала себе так, наче хтось облив її відром крижаної води. Вона схопилася за голову. Проте їй вистачило присутності духу, щоб усвідомити, що вона поранена – про це нагадували нестерпний біль у правій нозі та струмінь гарячої крові, що стікав по ній. Катаріна спробувала закричати, але з її горла вирвався лише незрозумілий хрип. Дівчина озирнулася. Вона й гадки не мала, в якій частині фортеці перебуває.

Катаріна зібралася, проковтнула слину і знову закричала, призиваючи на допомогу. На її велике здивування, це мало ефект – вона почула закличні крики англійською та шотландською мовами. Кілька вцілілих шотландців знайшли її саме тоді, коли на протилежному кінці задимленого коридору з'явилися каптани ворожих солдатів. Прямо під носом вона побачила бородате обличчя МакТавіша, який скочив їй на допомогу, щось вигукуючи шотландською. Катаріна теж кричала – від болю. Коли вона стала на праву ногу, то відчула, ніби хтось пхає їй у рану гаряче вугілля.

Німкеня уяви не мала, що сказав капітан, але було легко зрозуміти, що він підганяв. Рудобородий офіцер по суті тягнув дівчину, а потім ніс коридорами, які мінялися в її очах, як в калейдоскопі. Виснажена, шокована і ослаблена втратою крові, вона вже не розуміла, що з нею відбувається. Дівчина закрила очі. Нарешті вона відчула свіже повітря на своєму обличчі, але все ще чула гнівні крики захисників фортеці, гуркіт вогню та постріли мушкетів. Останнє, що вона пам’ятала, було неймовірний холод та мокрість, коли хтось кинув її в ріку.

Розділ XVII

Катаріна не була впевнена, що її розбудило: тепло, біль чи світло. Якусь мить вона взагалі нічого не бачила, доки не закрила обличчя занімілою рукою. Її розбитий ніс одразу розболівся. Незважаючи на те, що вона була накрита якоюсь ковдрою, вона відчувала, що лежить на твердій холодній землі – дрібні камінчики впиналися їй у спину. Все одно вона вся спотіла. Її праве стегно пронизував сильний, пульсуючий біль – власне, ніколи в її житті нічого в неї так не боліло, і вона голосно простогнала. Потім розгледілася.

Дівчина знаходилася в невеликому таборі в якихось кущах. Сонце весело світило, стоячи в зеніті і під акомпанемент співу птахів освітлюючи зелені кущі. З одного боку Катаріну захищала стіна з гілок. З іншого боку горіло багаття. Навколо нього сиділо шестеро шотландців, включаючи МакТавіша. Усі були закутані в ковдри. Їхній одяг, у тому числі її пошарпана, порвана та обгоріла сукня, висів на вітках ліщини, що оточували їх.

Щойно дівчина видала звук, МакТавіш підійшов до неї, перепоясавшись ковдрою. У нього були вузька, густо волохата грудна клітка, яку він нахилив над графинею, розглядаючи її ногу. Катаріна почервоніла від збентеження і підтягнула ковдру до шиї, ніби це мало щось дати, оскільки він оглядав її стегно. Однак біль швидко вибив скромність з голови. Під час огляду дівчина шипіла від болю. Жахливі хвилі жару поширювалися по всій її нозі, вимушуючи її стогнати. Катаріну нудило. Незважаючи на те, що шотландець дуже вправно змінив пов’язку, дівчина була вся вкрита потом, перш ніж командир знову накрив її ковдрою та дав їй води. Катаріна важко впала на спину. Вона запитально подивилася на МакТавіша.

– Ти – кров, ми – погоня, потрібно ріка, – лаконічно пояснив він, розуміючи, що дівчина не знає, що властиве сталося.