Руйнівниця фортець

Капітан не звернув уваги ні на вираз обличчя дівчини, ні на підозріло гучні й відчайдушні крики вояків з гарнізону й дав знак власній команді вийти зі схованки. Катаріна обернулася до нього, бліда, як стіна, вона хотіла сказати йому, щоб тікав, але не встигла. Пороховий заряд вибухнув. Вогняна куля, що утворилася за секунду, спалахнула, а потім спала, поступившись жахливому ревові і гігантській хмарі білого диму. Двері кімнати, в якій вони були, незахищені від вибуху, розчахнулися, видавлені ударною хвилею, і врізалися в одного з шотландців. Буря дерев’яних і сталевих уламків розповсюдилася по сусідньому двору, розбиваючи все на своєму шляху – стіни, двері, вікна та людей. Стали чути перші крики поранених і команди унтер-офіцерів. Вони, безсумнівно, розбудили всю фортецю і, мабуть, усіх у своєму таборі за кілька кілометрів.

МакТавіш вилаявся, смикнув Катаріну за руку та потягнув її за собою через двір. Вони бігли, задихаючись, крізь хмару їдкого диму. Група диверсантів уже була в дії: половина шотландців вишикувалася в обороні з боку бастіону-близнюка, а друга половина закліпувала гармати — кількома вправними рухами солдати забивали цвях у пороховий підпальний хід. З кожним ударом молота висота звуку зростала, поки його майже не було чутно для вуха — страшні крики з місця вибуху все одно заглушували його. Робота йшла швидко, але не так швидко, щоб не привернути увагу. До какофонії звуків після вибуху приєдналися голоси, що попереджували решту команди фортеці, і пролунали перші мушкетні постріли.

– Диверсія! Ворог у фортеці! Шикуйсь! В атаку!

Пожежа мала на меті спричинити менш ефективну, але тривалу диверсію, щоб солдати були зайняті гасінням вогню. Вибух, однак, означав, що гасити було нічого, тож із сусіднього двору на головну площу ринули кнехти у різнокольорових костюмах, намагаючись вишикуватися. Шотландці розбіглися і кинулися на них, знаючи, що це дуже сприятливий момент для атаки, але вони залишили своїх родаків без захисту. Цим негайно скористалися стрільці на укріпленнях, які мали чудовий огляд площі, але всю її закривали пороховий дим і темрява. На очах у Катаріни одного з шотландців вдарило в плече – мушкетна куля мало не відірвала йому руку, і він напрочуд беззвучно впав на землю. У другого куля пробила дірку розміром з кулак у грудях. Дівчина приголомшено дивилася на неї — раніше вона не бачила кульових поранень — МакТавіш смикнув її за плече.

– Вогонь! – крикнув він, показуючи на мортири.

Дівчина озирнулася. Диверсанти закінчили роботу і рушили на допомогу власному ескортові, але ситуація ставала безнадійною — навколо кишіли ворожі солдати, над головою свистіли кулі, дим, що вкривав усе, гриз горло. Катаріна закашлялася й спробувала зосередитися, але хтось наштовхнувся на неї в натовпі; вона впала на коліна. Вона побачила свої руки, в крові з раніш розбитого носа, і сльози текли з очей — і від страху, і від порохового гару. Вона не звернула уваги на шотландця, який її смикав. Чоловік, побачивши, що від неї нічого не дочекаєшся, підняв її з землі і свистом подав сигнал до відступу, прямуючи до складу гарматних куль, де раніше ховалася група. Близько десяти горців пережили зіткнення та добігли до дубових воріт. Забарикадувати їх не було часу, вони одразу рушили в будівлю через інші двері.

Коли Катаріна побачила чорний прямокутник дверної коробки, за якими крилися втеча та безпечна свобода, в ній щось зламалося. Дівчина раптом усвідомила, що тікає з поля бою — але не виконавши своєї місії, а тому вся ця хрінь була даремною. Незважаючи на жах і збентеження, гнів скреготів на зубах.

За секунду, швидше ніж будь-коли раніше, вона увійшла в модус – цього разу навмисно. Світ раптово сповільнився.

Вона відірвалась від МакТавіша й підбігла до вікна, що виходило на подвір’я, абсолютно не турбуючись про ворогів, які ввірвалися до кімнати. Вона подивилася на гармати, які потрібно було знищити, і випустила на них хвилю такої руйнівної енергії, що, якби не стан, у якому вона була, сама б злякалася. Хвиля спалила станини гармат за частки секунди, обливаючи сусідніх солдатів хвилею жару. Обгоріла деревина піддалася вазі величезних стволів, які впали на землю й покотилися на всі боки. Катаріна не встигла вдарити ще раз, як хтось схопив її за комір і потягнув назад. Вона борсалася, але не могла дотягнутися до суперника, тому обмежилася тим, що рознесла все в кімнаті на шматки — гарматні ядра літали по кімнаті і пробивали діри в стінах, наче ті були паперові. Це, очевидно, допомогло, тому що захват припинився.