Що знає вітер

Наступного тижня Оїнові виповниться вісімнадцять. Минулої весни ми взяли для нього квиток на корабель і повністю подбали про житло й утримання. Його прийняли до Лонґ-Айлендського медичного коледжу, хоча він помітно молодший за більшість інших студентів. Собі я також придбав квиток, бо збираюся поїхати з ним. Хочу допомогти влаштуватися, побачити вулиці, якими він ходитиме, та місця, у яких він буватиме, щоб мати змогу, думаючи про нього, уявляти Оїна в новій обстановці. Але він твердо переконаний, що поїде сам. Часом він нагадує мені Міка. Залізна воля та м’яке серце. Він пообіцяв мені писати, але ми обидва з цього посміялися. Не буде мені ніяких листів.

Багато в чому я отримав більше, ніж може мріяти батько чи мати: у мене є гарантії, які дала мені Енн. Я знаю, як складатимуться його дні та яким шляхом піде Оїнове життя. Знаю, що він за людина й ким стане. Пригоди Оїна Ґаллагера тільки починаються, хоч наше спільне життя й добігло кінця.

Деяких записів і дат я геть уникала. Я не змогла б витримати, читаючи записи 1922 року. Не хотіла читати про Майклову загибель — я ж не змогла його врятувати — чи про безперервне руйнування керівництва Ірландії з усіх боків. Зі знайдених раніше відомостей я знала, що після смерті Артура Ґріффіта й убивства Майкла Коллінза рівновага, як це завжди буває, сильно порушилась і тимчасовий уряд надав армії Вільної держави особливі повноваження. Завдяки цим особливим повноваженням відомих республіканців арештовували та страчували, розстрілювали без права на апеляцію. Ерскіна Чайлдерза було страчено першим, але не останнім. За сім місяців армія Вільної держави заарештувала та стратила сімдесятьох сімох республіканців. У відповідь ІРА стала вбивати визначних діячів Вільної держави. Маятник гойдався сюди-туди, щоразу випалюючи землю.

Найбільше я проводила час у 1923–1933 роках, поглинаючи всі згадки про Оїна. Томас так його любив, і саме йому, передусім, були присвячені його записи. Він радів перемогам Оїна, приймав його турботи близько до серця й тривожився, як батько. В одному записі він розповідав, як застукав шістнадцятирічного Оїна, коли він цілувався в лікарні з Міріам Мак-Г’ю, і стривожився, що Оїн перестане зосереджуватися на навчанні.

Мало що на світі п’янить менше, ніж закоханість і хіть, але Міріам Оїнові не підходить. Та й не на часі тепер романтична прихильність. Коли я порадив йому розмовляти з Міріам, а не цілуватися, він трохи образився. Поцілунки можуть обдурити, зате змістовна розмова обманює рідко. Він пирхнув і поставив під сумнів мій досвід. «Звідки тобі знати, доку? Ти ніколи не розмовляєш із жінками. І точно, хай йому біс, із ними не цілуєшся», — сказав він. Я нагадав йому, що колись кохав жінку, яка чудово розмовляла й цілувалася, — жінку, після якої я був утрачений для всіх інших, і, дідько, я добре знаю, про що кажу. Після згадок про Енн Оїн завжди стає задумливим. Опісля він говорив мало, та сьогодні постукав у двері моєї спальні. Коли я відчинив, він мене обняв. Я відчував, що Оїн ладен розплакатися, тож просто тримав його в обіймах, доки він не був готовий мене відпустити.