Що знає вітер

У неї була красива зачіска й темно-синя сукня з вільним поясом, її величезний бюст затуляв обвислий бант того ж відтінку, рукави сукні доходили до ліктів, а спідниця падала вільними складками майже до щиколоток. Її волосся утворювало охайну сиву шапочку із шовкових хвиль, які обрамляли кругле лице, і вона перехопила мій погляд немиготливими очима, зціпивши руки просто себе і звівши п’яти докупи, наче солдат, який виструнчився.

Вона не здавалася такою здивованою, як містер Келлі, і я замислилася, чи не їздила Бріджид до Слайґо, поки я видужувала. Вирішила, що байдуже — аби тільки ця жінка могла мені допомогти, а мені не довелося відповідати на запитання.

— Чим можу допомогти, місис Енн Ґаллагер? — мовила вона, не марнуючи часу на ґречні знайомства та світські балачки.

Я почала шпарко зачитувати список, сподіваючись, що вона заповнить прогалини.

Вона підняла руку й покликала молоду жінку, що стояла біля величезного вішака з капелюшками.

— Містера Оїна Ґаллагера я візьму із собою. Міс Беатріс Барнс особисто вам допоможе.

До мене дійшло, що Оїн назвав Джеральдін Каммінс її повним іменем, бо вона називала всіх повними іменами, долучаючи до них звертання. Беатріс Барнс уже бігла до нас, начепивши на гарненьке личко люб’язну усмішку.

— Міс Беатріс Барнс, це місис Енн Ґаллагер. Ви допомагатимете їй. Не сумніваюся, що ви будете розважливі.

Беатріс енергійно закивала, а Джеральдін відвернулася й подала руку Оїнові.

— К-куди ви його поведете? — спитала я, певна, що добрі батьки не передають просто так своїх дітей геть незнайомим людям. Оїн знав її, а я — не знала.

— Звісно, до відділу іграшок нагорі. А тоді підемо до драгстору[27] Ферґусона взяти солодощів. — Вона усміхнулась Оїнові, і на її напудрених щоках з’явилися дві глибокі ямки. А коли знову зазирнула мені в очі, усмішка зникла. — Моя зміна скінчилась. Я приведу його назад за пів години. Так у вас буде вдосталь часу, щоб зробити покупки. До того ж дитина не плутатиметься у вас під ногами.

Оїн заскакав навшпиньках і в захваті взявся за її руку, а тоді в нього витягнулося личко й опустилися плечі.

— Дякую, місис Джеральдін Каммінс, — мовив він, — але док сказав, що я повинен триматися мами й допомагати їй.

— І найбільше ти допоможеш своїй мамі, пішовши зі мною, — квапливо сказала місис Каммінс.

Оїн поглянув на мене з надією й сумнівом в усмішці.

— Ну ж бо, Оїне. Повеселися. Зі мною все буде гаразд, — збрехала я.

Я провела поглядом Оїна разом зі старшою жінкою, що тримала його за руку, і мені відчайдушно захотілося покликати його назад. Він тим часом уже показував їй свій кишеньковий годинник і торохтів про нашу недавню пригоду в ломбарді.

— Почнімо, місис Ґаллагер? — запропонувала Беатріс. Голос у неї був високий, а очі — ясні.

Я кивнула, наполегливо попросила її звати мене Енн і затинаючись повторила список своїх потреб. Поки ми йшли, я поглядала на ціни й показувала на речі, які мені подобались, і кольори, яким віддавала перевагу. Одна сукня в середньому коштувала близько семи фунтів, а від того, як Беатріс теревенила про обідні сукні, хатні вбрання, зимовий і літній одяг, уже не кажучи про капелюшки, взуття й сумочки, мені вже стало зле.

— Комбінації, корсети, трусики й панчохи вам теж знадобляться? — спитала вона тихенько, хоча поряд із нами нікого не було.

— Так, — сказала я, вирішивши: тепер, щоб чогось досягти, треба трішки прибрехати. — Розумієте, я довго хворіла. І, боюся, так давно не купувала одягу, що не знаю, який у мене розмір і що нині в моді. Навіть не знаю достоту, що потрібно дамі, — мовила я, без особливих труднощів вичавивши з очей жалюгідні сльози. — Сподіваюся, ви зможете дати мені кілька порад, не забуваючи, що повний новий гардероб може бути дорогим. Мені потрібні найпростіші речі, розумієте?

— Ну звісно! — сказала вона й погладила мене по плечу. — Я відведу вас до приміряльні, і ми почнемо. У мене гостре око на розміри. Буде дуже весело.

Повернулася вона з повними руками білих рюш.

— До нас щойно надійшов чудовий штучний шовк із Лондона, а ще в нас є трусики вище колін, — промуркотіла вона. — Також є нові корсети, які затягуються спереду, доволі зручні.

Мені на мить уявилося, як я сиджу за своїм письмовим столом у бавовняних штанцях на зав’язках і в ребристій майці, і я притлумила напад панічного жаху, що спробував мною оволодіти.

«Штучний шовк» на дотик видавався схожим на віскозу, і я замислилась, як добре він пратиметься, а ще я щиро постаралася влізти в корсет, зрадівши відносній простоті шнурівки спереду й довгій оборці, що доходила мені до середини стегон. Корсет треба було вдягати на сорочку, яка скидалася на комбінацію з квадратним викотом і майже не підіймала й не підтримувала моїх грудей, але була м’яка та зручна. Надягнувши трусики, про які шепнула Беатріс, я вирішила, що могло бути й гірше.