Що знає вітер

26 жовтня 1920 року

«Чорно-брунатні» й Допоміжні війська — сили, введені до Ірландії з Великої Британії, — повсюди, і вони, схоже, нікому не здаються розв’язанням проблеми. Тепер усюди колючий дріт і барикади, броньовані машини й вояки із закріпленими багнетами, що патрулюють вулиці. У Дромагайрі спокійніше, ніж у Дубліні, та ми все одно відчуваємо це на собі. Це відчуває на собі вся Ірландія. Лише минулого місяця в маленькому Балбріґґані «брунатні» й допи підпалили пів містечка. Оселі, підприємства, фабрики, цілі міські райони згоріли дощенту. Королівські сили кажуть, що це розплата за смерть двох «брунатних», але ці репресії завжди надмірні та безладні. Вони хочуть нас зламати. Сила-силенна нас уже зламана.

У квітні цього року в’язниця Маунтджой була повна членів «Шинн Фейн», чиїм єдиним злочином були політичні зв’язки. Політв’язні сиділи разом із пересічними злочинцями, і кілька з них на знак протесту проти свого ув’язнення розпочали голодування. У 1917 році один політв’язень, член ІРБ, почав голодувати, і його стали годувати силоміць. Це жорстоке «годування» коштувало йому життя. Разом із юрбами під в’язницею Маунтджой зростала й увага країни до неї, аж поки прем’єр-міністр Ллойд Джордж, який досі відчував неприємні наслідки всесвітнього обурення голодуванням 1917 року, не пристав на їхні вимоги, надавши в’язням статус військовополонених і направивши їх до лікарні видужувати. Я зміг побачитися з ними в університетській лікарні як офіційна особа — медичний представник, призначений самим лордом Френчем. Пішов я туди добровільно. В’язні були кволі й худі, та цю битву було виграно, і всі вони це знали.

Дойл, новостворений уряд Ірландії, що складається з обраних лідерів, які відмовилися посідати свої місця у Вестмінстері, оголошено британською владою поза законом. Мік та інші члени ради — ті, хто не сидить у тюрмі, — продовжили діяти таємно, створили дієвий уряд та всіляко намагаються розробити систему, за якої може функціонувати незалежна Ірландія. Проте місцеві мери, чиновники й судді, які працюють більш публічно, не можуть переховуватися так само легко, як члени Дойлу. Їх арештовують або вбивають одного за одним. Лорд-мера Корка, Томаса Мак-Кертена, застрелили в його ж будинку, а Теренса Мак-Свайні, обраного йому на заміну, заарештували під час облави на коркську ратушу невдовзі після того, як він обійняв посаду. Мер Мак-Свайні разом із десятьма людьми, з якими його заарештували, вирішив розпочати голодування на знак протесту проти подальшого незаконного ув’язнення посадових осіб. Їхнє голодування, як і квітневе, привернуло увагу всієї країни. Щоправда, не тому, що добре скінчилось. Учора, за сімдесят чотири дні від початку голодування, Теренс Мак-Свайні помер у в’язниці у Брікстоні.

Кожен день приносить чергову жахливу історію, щось нове й непростиме. Уся країна перебуває в неймовірному напруженні, та все ж до страху додається чудернацька надія. Неначе вся Ірландія прокидається і всі ми невідривно дивимося на один обрій.

Т. С.