Що знає вітер

Я приміряла темно-блакитну сукню з квадратним викотом і прозорими рукавами до ліктів. Її лінії були прямі та прості — тільки поділ спідниці був трішки пишніший і м’яко шарудів за кілька дюймів до моїх щиколоток. Пояс надав сукні форми, і Беатріс оглянула мене, стиснувши губи.

— Колір чудовий. Стиль теж. У вас прекрасна шия, і ви могли б носити цю сукню з коштовностями, прикрашаючи її до обіду, або ж ходити в ній на месу без прикрас, із самим капелюшком. Ми додамо до покупок ще одну таку, тільки рожеву.

Дві бавовняні блузи — рожеву й зелену — з лацканами, що утворювали широкий клин над трьома ґудзиками, можна було носити з довгою сірою спідницею — як запевняла Беатріс, річчю вкрай необхідною. Далі я приміряла дві «хатні сукні»: одну персикову й одну білу з малесенькими брунатними цяточками. В обох були глибокі кишені на стегнах і довгі прямі рукави, що закінчувалися товстими манжетами. Вони мали простий стиль і круглі викоти, що злегка торкалися ключиць, а їхні ліфи від спідниць по гомілки відділяли плісировані пояси. Беатріс начепила мені на голову крислатий білий солом’яний капелюшок, оздоблений персиковим цвітом і мереживом, й оголосила, що я досконала. Долучила до моїх покупок дві шалі — м’яко-зелену й білу, — а коли я спробувала сказати їй «ні», насварилася:

— Ви ж народилися в Ірландії, так? Прожили тут усе життя. Ви знаєте, що мусите мати шалі!

Беатріс принесла мені довге вовняне пальто й вугільно-сірий капелюшок до нього, оздоблений гілочкою чорних троянд і чорною шовковою стрічкою. Вона назвала його «клош». Клош не мав жорстких круглих крисів і округлого купола, як солом’яний капелюшок, а був зручний і кокетливо розходився довкола мого обличчя, повторюючи обриси моєї голови. Я страшенно його вподобала й не стала знімати, перш ніж перейти до наступного етапу.

У мене назбиралася ціла купа речей. На додачу до спідньої білизни й одягу мені знадобляться чотири пари панчіх, пара брунатних лайкових «човників», пара чорних черевичків із ремінцем і середніми підборами, а також пара чорних черевиків на холодніші місяці. Ще я могла використовувати старе взуття Енн, вирушаючи на тривалу прогулянку чи в хатніх справах. Від думки про них я потай жахнулася й замислилася, які справи зазвичай доручали жінкам 1921 року. Томас мав слуг, але сказав, що хоче, щоб я допомагала йому з пацієнтами. Я запевнила себе, що для цього також задосить черевиків.

Тим часом я подумки підраховувала все: панчохи — по чотири штуки на фунт, туфельки й шалі — по три фунти. Бавовняні сукні коштували по п’ять фунтів, черевики та лляні сукні — по сім, сорочки та трусики коштували по фунту за штуку, а спідниця — чотири фунти. Блузи коштували два з половиною фунти, корсет — трохи більше, капелюшки — стільки ж, скільки й бавовняні сукні, а вовняне пальто саме собою затягнуло на п’ятнадцять фунтів. Я, певно, вже наближалася до дев’яноста фунтів, а мені ще треба було купити туалетне приладдя.

— Вам знадобиться одна-дві сукні для вечірок. Лікаря часто запрошують в оселі грошовитих людей, — наполягла Беатріс. Між її бровами вигнулися зморшки. — А чи маєте ви прикраси? У нас є чудова біжутерія — майже як справжні коштовності.

Я показала їй свій перстень і сережки й натякнула, що не маю нічого іншого. Вона кивнула й закусила губу.

— Ще вам потрібна сумочка. Та вона, гадаю, може зачекати. Коли настане зима, ви пошкодуєте, що не маєте ще одного вовняного костюма, — додала вона, глипаючи на потворний, старомодний костюм, у якому я ввійшла до універмагу. — Це не… найкращий… костюм із усіх, що мені доводилося бачити. Але в ньому вам буде тепло.

— Я не ходитиму з лікарем на вечірки, — запевнила я Беатріс. — І муситиму вдовольнитися цим костюмом. У мене будуть шалі й пальто. Зі мною все буде добре.

Вона зітхнула так, наче підвела мене, проте згідливо кивнула.

— Гаразд. Одягайтеся, а я тим часом загорну й покладу в коробки ваші покупки.