Що знає вітер

Розділ 10 Три жебраки

Розплутайте, мандрівники,

Що я думками заарканив:

Скажіть, хто більше здобува:

Хто більш чи той, хто менш бажає?[28]

В. Б. Єйтс

Коли я із трохи скуйовдженим волоссям вийшла з приміряльні, на мене вже чекала Беатріс. Я була вдягнена в одну з вовняних суконь і новий капелюшок, який прикривав мої найзаплутаніші пасма. Ще Беатріс залишила брунатні лайкові «човники», як вона їх називала, щоб я пішла в них із крамниці, тож мені не довелося самотужки зашнуровувати черевики Енн. Старий брунатний костюм, капелюшок і черевики Енн Беатріс спакувала разом із рештою моїх покупок. Тепер я мала значно кращий вигляд, аніж після прибуття, проте в мене ще болів бік, а в голові від перевантаження пульсувало. Я раділа, що ця пригода майже скінчилася.

Беатріс не припиняла теревенити поряд зі мною, розпитуючи про мій туалет. Я сказала їй, що мені потрібен шампунь для волосся та ще щось для випрямлення кучерів. Вона кивнула — схоже, слово «шампунь» уже було відоме.

— Мені потрібні засоби для… регул. — Це було найстаромодніше слово на позначення місячних, яке я знала. Проте Беатріс ще раз кивнула, явно мене зрозумівши.

— У нас на прихованій вітрині є гігієнічні серветки та менструальні пояси, а поряд із ними — маленька скарбничка, щоб жінкам не доводилося купувати їх прилюдно. Більшість дам це влаштовує. Та вам я покладу їх у коробку, поки ніхто не дивиться, й долучу до загальної суми, — стиха відповіла вона. Я вирішила, що краще не питати, що таке менструальний пояс. Потім здогадаюся.

Розібравшись із двома найважливішими проблемами, я пішла за Беатріс до косметичного відділу на першому поверсі, де перебрала викладені й виставлені товари та з радістю показала на назви, які впізнавала: вазелін, мило «Айворі» та кольдкрем «Пондс». Беатріс почала складати квитанцію, записуючи товари акуратним рядком і вкладаючи те, що я обрала, до блідо-рожевої коробочки, що нагадувала мені пакунок із пекарні. До моїх покупок Беатріс долучила косметичний крем «Пондс».

— Кольдкрем увечері, косметичний крем уранці, — пояснила вона. — З ним ви не блищатимете, а ще він добре лягає під пудру. Вам потрібна пудра?

Я знизала плечима, а вона стиснула губи й оглянула мою шкіру.

— Тілесна, біла, рожева, кремова? — спитала Беатріс.

— А ви як гадаєте? — ухилилась я від відповіді.

— Тілесна, — впевнено сказала вона. — Моя улюблена пудра для обличчя — «Лабланш». Вона трішки дорожча, проте варта цих грошей. А ще, може, м’які рожеві рум’яна? — Вона дістала з-за скла маленький тюбик і відкрутила металеву кришечку. — Бачите?

Колір у них був аж занадто рожевий як на мій смак, але вона мене заспокоїла.

— На ваших щоках і губах вони рожевітимуть геть трішки, і ніхто й не здогадається, що на вас є рум’яна. А якщо й здогадається, то нізащо не зізнається.

Це, вочевидь, і було метою: мати такий вигляд, ніби на твоєму обличчі жодної фарби. І це мене цілком влаштовувало.

— Нещодавно з’явився крем для вій — раніше ми завжди користувалися вазеліном і попелом. Що ж, тепер уже не будемо.

Вона відкрила ще одну невеличку ємність, не більшу за бальзам для губ, і показала мені масну чорну субстанцію всередині. Вона не була схожа на жодну туш, яку я бачила.

— Як її наносити? — спитала я.

Беатріс упритул підійшла до мене, попросила мене завмерти, занурила вказівний палець у липку масу, а тоді потерла ним об великий палець. Із цілковитою впевненістю затиснула між чорними подушечками пальців кінці моїх вій і потерла.

— Ідеально. У вас такі довгі й темні вії, що він вам майже не потрібен. Але тепер їх краще видно.

Вона підморгнула й закинула крем у коробку. Доклала шампуню з кокосовою олією, заприсягшись, що він зробить моє волосся розкішним, а також талькової пудри «для свіжості» й маленький скляний розпилювач із парфумами, від яких я не чхала. Я додала тюбик зубної пасти, зубну щітку, маленьку коробочку шовкової зубної нитки, а також набір із гребінця й щітки. Коли я спитала, де можна оплатити рахунок, Беатріс якось чудно на мене поглянула.

— Його вже оплачено, Енн. Лікар чекає вас на вході. Там уже й ваші покупки. Я думала, ви просто хочете заощадити.

— Беатріс, я була б дуже рада оплатити ці речі самостійно, — наполягла я.

— Але… це вже зроблено, місис Ґаллагер, — затинаючись промовила вона. — Ваш рахунок додано до його кредиту. Я не хочу провокувати скандал.

Я теж не хотіла провокувати скандал, але в мені поступово наростав сором. Я глибоко вдихнула, щоб його притлумити.

— Ці речі не було додано до його рахунку. — Я підняла рожеву коробочку й наполягла: — За своє туалетне приладдя я заплачу сама.

Беатріс поглянула на мене так, ніби хотіла посперечатись, але кивнула і звернула до каси біля входу й вусатого касира, який там чекав. Вона передала йому квитанцію на моє туалетне приладдя.

— Містере Баррі, місис Ґаллагер потрібно купити оце, — пояснила вона й забрала в мене з рук коробочку, щоб я змогла витягнути товстий гаманець, який дав мені містер Келлі.