Що знає вітер

Я притиснула вуста до жилавого гребеня його горла й потягнула за гладеньку шкіру губами, бажаючи залишити на ньому мітку, поглинути пульс, що бився в Томаса під вухом. Його серце стугоніло під моїми долонями, що тиснули йому на груди, і в мені щось кристалізувалося, наче тієї миті я зробила якийсь вибір, а тоді я ввійшла до минулого, що стало моїм майбутнім.

Відтак Томасові вуста прилинули до моїх, а його руки взялися за моє обличчя з таким завзяттям, що я вдарилася головою об стіну, а пальці в мене на ногах зіщулились і розслабились, і тоді я стала навшпиньки, щоб міцніше притулитися всім тілом до його тіла. Кілька довгих секунд усе зводилося до зіткнень і ковзання вуст, які заново навчалися танцювати, язиків, які вишукували непомітні куточки, і шаленства, що поступалося місцем тихому завзяттю. Його губи відірвалися від моїх і ткнулись у нижню частину моєї шиї; він ковзнув щокою по вирізу блузи, а тоді опустився на коліна, схопивши мене обома руками за стегна — так, як за кілька секунд до того схопився за лице, — вимагаючи уваги. Томас стояв на колінах, притулившись обличчям до найінтимнішої частини мого тіла, обціловуючи одяг і викликаючи вологий жар, що скручувався, муркотів і кликав його.

Я видала звук, який відлунюватиме у мене в голові й після того, як це завершиться; заквилила, благаючи постійності чи якогось кінця, і він потягнув мене на землю, а його руки ковзнули вгору по моїх стегнах, обвилися довкола моїх ребер, і врешті-решт я лягла горілиць під ним. Він підібрав обома руками мої спідниці, тимчасом як я стиснула кулаки у скуйовджених хвилях його волосся, і потягнувся язиком до мого язика. Той жар відійшов від мого живота до наших з’єднаних вуст і спільного подиху.

Далі Томас уже рухався, притулившись до мене, гойдаючись і проникаючи в мене, наче хвилі, що наполегливо та плавно лизали береги Лох-Ґіллу, насуваючи, відступаючи й повертаючись, і врешті я перестала відчувати щось, окрім плюскання рідини й дедалі довших припливів і відпливів. Мої вуста забули, як цілуватися, серце забуло, як битися, легені забули, нащо їм дихання. Томас не забував нічого: він підняв мене та впустив у себе, вдихнув життя в мій поцілунок, лагідно змусив моє серце битися разом із його серцем, нагадав моїм вустам, як вимовляти його ім’я. Він погладив мене по волоссю, і його тіло завмерло, тимчасом як хвиля відступила й покинула мене бездиханною, а тоді я згадала все, що забула.