Що знає вітер

Розділ 18 Його зізнання

Не серце в мене вже —

Сама зола…

Але дарма — адже

Із джерела

Плин вічний почина

Любов ясна[45].

В. Б. Єйтс

Човен, у якому плив Майкл Коллінз, пришвартувався в Дан Лері із запізненням на кілька годин: наскочив на траулер в Ірландському морі й прибув за якихось сорок п’ять хвилин до урядового засідання Дойлу, призначеного на одинадцяту. Другого грудня Майкл зателефонував до Ґарва-Ґліба з Лондона й попросив Томаса і мене зустріти його в Дубліні. Ми їхали серед ночі, а тоді вимушено прочекали чотири години на причалі у «Форді Т», куняючи, тремтячи й водночас виглядаючи човен. Дублін знову кишів патрулями «чорно-брунатних» і допоміжних військ. Ллойд Джордж неначе подав їм сигнал масово вийти, наочно продемонструвати наостанок, якою Ірландія буде невизначено тривалий час, якщо не досягнути згоди. Нас двічі зупиняли й обшукували: раз — після прибуття до Дубліна, а вдруге — коли ми припаркувалися на пристані в Дан Лері. Тоді ми терпляче чекали, поки вони світили ліхтариками нам в обличчя та на тіла, всередину машини та в медичну сумку Томаса. Я не мала документів, зате була гарненькою жінкою в товаристві лікаря з урядовою печаткою на документах. Нас відпустили без проблем.

Майкл повернувся до Дубліна з Ерскіном Чайлдерзом, секретарем делегації. То був стрункий чоловік із тонкими рисами обличчя й манерами ерудита. Мені було відомо, що він мав дружину-американку й Договору не підтримає. Але він був усього-на-всього посланцем, а не делегатом, і його підпис не буде необхідним для ухвалення угоди з Англією. Він привітався з Томасом і зі мною, втомлено потиснувши нам руки; на нього чекала власна автівка, але він дав нам побути якусь хвильку з Майклом, перш ніж йому доведеться їхати до Меншн-гауса — будівлі, де мали відбутися збори.

— Поговорімо, Томасе, поки ти сидітимеш за кермом. Іншої нагоди, може, й не випаде, — наказав Майкл, і ми втрьох сіли на переднє сидіння автівки: Томас — за кермо, а я посередині. У Майкла був такий вигляд, наче він кілька тижнів не спав. Він обтрусив своє пальто й зачесав назад волосся, поки Томас керував автівкою.

— Скажи мені, Енні, — поцікавився Майкл, — що буде далі? Що доброго можна чекати від цієї пекельної поїздки?

Я всю ніч намагалася згадати заплутані подробиці цієї епохи, а змогла хіба що пригадати в загальних рисах протиборство, що відбувалося від початку перемовин 11 жовтня до подальшого підписання Договору, або ж, як його інколи називали, Статуту, на початку грудня. Сьогоднішня зустріч у Меншн-гаусі не згадувалася мені як продуктивна чи доленосна. Про неї взагалі було мало інформації, крім згадок в подальших дебатах. Це був початок кінця, та в майбутні тижні гризня лише посилиться.

— Конкретні подробиці визначити важко, — заговорила я, — та присяга на вірність короні, якої вимагає Ллойд Джордж, викличе гнів. Де Валера наполягатиме на зовнішній асоціації замість статусу домініону, наразі зазначеного у Статуті…

— Зовнішню асоціацію потопили, — урвав мене Майкл. — Ми спробували запровадити її, але від неї категорично відмовилися. Статус домініону з присягою, у якій корону оголошено головою низки окремих держав — у тому числі Ірландії, — це найближче до республіки з того, на що ми можемо сподіватися. Наша країна маленька, а Англія — це імперія. Нічого кращого за статус домініону ми не отримаємо. Я бачу в цьому наближення на крок до більшої незалежності в перспективі. Ми можемо дістати точку опори, а можемо піти воювати. Ось які є варіанти, — різко пояснив Майкл.

Я кивнула, а Томас потягнувся й потиснув мені руку, спонукаючи продовжувати. Майкл Коллінз не гнівався на мене. Він був стомлений і за останні кілька тижнів уже сто разів вів достоту такі самі суперечки.

— Майкле, я можу сказати ось що: ті, хто ненавидів тебе раніше, все одно тебе ненавидітимуть. Ти мало що можеш сказати, щоб змінити їхню думку.

— Кахал Бру та Остін Стек, — зітхнув Майкл, назвавши своїх найзатятіших супротивників у ірландському уряді. — Дев мене не ненавидить… а може, й ненавидить. — Майкл потер обличчя. — Ім’я де Валери має певну вагу по всій Ірландії, до того ж він — президент Дойлу; має чималий політичний капітал, який може витрачати. Але я не можу його розкусити. Він ніби й хоче диктувати, у якому напрямку рухатися країні, та не бажає сидіти на водійському місці й керувати транспортом, бо можна зірватися з кручі.

— Він порівняє себе з капітаном, чия команда випередила приплив і мало не потопила корабель.

— Що, справді? — перепитав Майкл і спохмурнів на виду. — Капітан корабля, який не завдав собі клопоту вийти у плавання разом із командою.

— Здається, під час одного обговорення ти скажеш, що він намагається керувати кораблем із суходолу, — тихо сказала я.

— О! Це навіть влучніше, — різко відказав Майкл.

— Люди будуть із тобою, Міку. Якщо Договір подобається тобі, він подобається й нам, — подав голос Томас.