Смерть лорда Еджвера

— Ми візьмемо таксі. Зараз дев’ята. Не надто пізно для візиту.

Я кинувся за ним вниз сходами.

— Кого ми відвідуватимемо?

— Ми їдемо на Ріджент-ґейт.

Я вирішив, що краще прикусити язика. Пуаро явно не мав настрою відповідати на запитання. Та я помітив, що він був дуже схвильований. Коли ми сиділи в таксі, він нервово постукував пальцями по колінах, що було зовсім не схоже на його звичну спокійність.

У думках я прокручував слово за словом лист Карлотти Адамс до її сестри. На той час я знав його майже напам’ять. Я постійно повторював слова Пуаро про вирвану сторінку.

Але це не допомогло. На мою думку, вони не мали жодного сенсу. Навіщо комусь виривати сторінку? Ні, я не розумів цього.

На Ріджент-ґейт двері нам відчинив новий дворецький. Детектив запитав, чи прийме нас міс Керрол, і коли ми піднімалися сходами за дворецьким, я, мабуть, уп’ятнадцяте подумав про те, куди ж дівся «грецький бог». Поліція й досі не знайшла його слідів. Тілом раптом пройшов мороз, коли я подумав, що він, імовірно, теж був мертвий…

Поява міс Керрол, енергійної, охайної та надзвичайно розважливої, відірвала мене від тих неймовірних домислів. Без сумніву, вона була здивована візитом Пуаро.

— Я радий, що ви досі тут, мадемуазель, — сказав мій друг, схилившись над її рукою, — я боявся, що ви вже покинули будинок.

— Джеральдін і чути про це не хотіла, — пояснила міс Керрол. — Впросила мене залишитися. Та й справді, в такий час бідолашці потрібен хоч хтось. Їй не потрібно нічого, окрім когось, хто захистив би її від зла. А я, запевняю вас, можу стати чудовим буфером, коли потрібно.

Її уста склалися в сувору лінію. Я відчув, що вона швидко розбирається з репортерами та іншими мисливцями за новинами.

— Мадемуазель, для мене ви завжди були взірцем цілеспрямованості. Я надзвичайно ціную цю рису. Це рідкість. А от мадемуазель Марш, здається, не така практична.

— Вона — мрійниця, — мовила міс Керрол. — Цілковито непрактична, завжди такою була. Пощастило, що їй не треба заробляти на хліб.

— Так, справді.

— Але, гадаю, ви завітали сюди не обговорювати практичність чи непрактичність людей. Що я можу зробити для вас, мсьє Пуаро?

На мою думку, детективу не сподобалася прямота, з якою його змусили перейти до суті візиту. Він був прихильником більш ухильного підходу. З міс Керрол таке було нездійсненно. Вона підозріло дивилася на нього крізь товсті скельця.

— Є кілька питань, щодо яких мені необхідна точна інформація. Я знаю, міс Керрол, що можу довіряти вашій пам’яті.

— Інакше яка була б із мене користь, як із секретарки, — кинула міс Керрол похмуро.

— Лорд Еджвер був у Парижі минулого листопада?

— Так.

— Можете пригадати дату його поїздки?

— Треба поглянути.

Вона підвелася, відімкнула шухляду, витягла невеличкий переплетений записник, прогортала кілька сторінок і зрештою оголосила:

— Лорд Еджвер виїхав у Париж третього листопада і повернувся сьомого. Він також їхав туди двадцять дев’ятого листопада і повернувся четвертого грудня. Ще щось?

— Так. Із якою метою він їхав туди?

— Спершу хотів оглянути деякі статуетки, які збирався купити. Їх пізніше мали виставити на аукціон. Удруге, наскільки мені відомо, він не мав конкретної мети.

— Чи мадемуазель Марш супроводжувала батька в цих поїздках?

— Вона ніколи не супроводжувала свого батька, мсьє Пуаро. Лорд Еджвер ніколи навіть не думав про таке. Тоді вона була в Парижі, в пансіоні при жіночому монастирі, але не думаю, що батько відвідував її чи вивозив на прогулянку. Якщо це так — мене б це дуже здивувало.

— А самі ви їздили з ним?

— Ні.

Секретарка з цікавістю дивилася на чоловічка, а потім різко запитала:

— Чому ви ставите мені всі ці запитання, мсьє Пуаро? Яка їхня мета?

Той не відповів, але продовжив:

— Міс Марш дуже ніжно ставиться до свого двоюрідного брата, чи не так?

— Мсьє Пуаро, я справді не розумію, яке вам до цього діло.

— Ви знали, що вона днями відвідала мене?

— Ні, не знала, — здавалося, вона стривожилася. — Що вона говорила?

— Вона сказала, — хоча і не напряму, — що дуже ніжно ставиться до свого двоюрідного брата.

— Тоді чому ви питали мене?

— Тому що хотів дізнатися вашу думку.

Цього разу міс Керрол вирішила відповісти:

— Вона аж занадто прив’язана до нього. І завжди була.

— Здається, теперішній лорд Еджвер вам не до вподоби.

— Я такого не казала. Я просто не хочу мати з ним справ, от і все. Він несерйозний. Хоча в ньому є щось приємне, не заперечуватиму. Він може заговорити вас. Однак я хотіла б побачити, як Джеральдін зацікавиться кимось із сильнішим характером.

— Кимось, як герцог Мертонський?

— Я не знаю герцога. Хай там як, він, здається, серйозно ставиться до обов’язків свого соціального статусу. Але він упадає за тією жінкою… тією безцінною Джейн Вілкінсон.

— Його мати…

— О, наважуся стверджувати, що його мати хотіла б, щоб він побрався з Джеральдін. Але що можуть удіяти матері? Сини ніколи не хочуть одружуватися з дівчатами, які до вподоби матерям.

— Як гадаєте, а кузен міс Марш відповідає на її почуття?

— Це не має значення в його теперішній ситуації.

— То ви переконані, що його засудять?

— Ні, звичайно. Я не думаю, що це зробив він.