Смерть лорда Еджвера

— Останнім часом ми не так часто його бачимо, сер. Гадаю, це добре. Він починає опановувати себе, сподіваюся.

— Можливо.

Щось у відповіді бельгійця вразило жінку, і вона запитала:

— Гадаєте, вона в небезпеці, сер?

— Так, — похмуро мовив він. — Леді загрожує серйозна небезпека. Та вона сама спровокувала її.

Рука Пуаро безцільно постукувала по камінній полиці, випадково зачепила вазу з трояндами, і та перекинулася. Вода облила обличчя та голову Елліс. Мій друг рідко бував незграбним, тому я дійшов висновку, що він перебуває у стані душевного сум’яття. Він дуже засмутився, кинувся по рушник, потім обережно допоміг покоївці висушити обличчя та шию і без кінця вибачався.

Нарешті банкнота перейшла з рук у руки, Пуаро провів жінку до порога і подякував за те, що вона люб’язно погодилася прийти.

— Ще рано, — сказав він, глипнувши на годинник. — Ви повернетеся додому раніше, ніж господиня.

— О, усе гаразд, сер. Думаю, вона ще піде повечеряти, та й у будь-якому разі я не маю чекати на неї в номері, якщо вона заздалегідь не попередила.

Раптом у детектива зірвалося:

— Вибачте, мадемуазель, але ви кульгаєте!

— Нічого серйозного, сер. Просто мої ноги трохи болять.

— Мозолі? — довірливо пробурмотів чоловічок, як один страждалець іншому.

То таки були мозолі. Пуаро детально розповів про якийсь засіб, який, за його словами, творить дива.

Нарешті Елліс пішла.

Мене переповнювала цікавість.

— Ну, Пуаро? — запитав я. — І що?

Він сміявся з мого нетерпіння.

— На сьогодні досить, мій друже. Завтра вранці зателефонуємо Джеппові. Запросимо його прийти. Також подзвонимо Браянові Мартіну. Здається, він зможе розповісти нам багато цікавого. Також я хочу сплатити йому те, що заборгував.

— Справді?

Я скоса подивився на бельгійця. Він дивно всміхався до себе.

— Хай там як, — сказав я, — ви не можете запідозрити його в убивстві лорда Еджвера. Особливо після того, що ми почули сьогодні ввечері. Це означало б, що він аж настільки грав у гру Джейн. Убити одного чоловіка, щоб леді могла вийти заміж за іншого — це занадто безкорисно для будь-якого закоханого.

— Яке проникливе судження!

— Не будьте саркастичні, — трохи роздратовано кинув я. — І чим це ви граєтеся весь цей час.

Пуаро підняв предмет.

— Пенсне Елліс, мій друже. Вона залишила його тут.

— Дурниці! Коли вона йшла, пенсне було в неї на носі.

Він ледь похитав головою.

— Помиляєтеся. Цілковито помиляєтеся! На носі у неї, мій любий Гастінґсе, було пенсне, яке ми знайшли в сумці Карлотти Адамс.

Я глибоко вдихнув.

Розділ двадцять дев’ятий Говорить Пуаро

Наступного ранку дзвонити інспекторові Джеппу випало мені.

Його голос був доволі понурий.

— О, це ви, капітане Гастінґс? Що новенького?

Я передав йому повідомлення Пуаро.

— Зайти об одинадцятій? Гадаю, зможу. Він довідався щось, що допоможе нам у справі вбивства молодого Росса? Зізнаюся, нам потрібно хоч щось. У нас немає жодної зачіпки. Найзагадковіша справа.

— Думаю, він має дещо для вас, — відповів я нерозбірливо. — Здається, він задоволений собою, як ніколи.

— Не те, що я, скажу вам, капітане Гастінґс. Я приїду.

Наступним моїм завданням було зателефонувати Браянові Мартіну. Я переказав йому те, що мав сказати: Пуаро виявив дещо цікаве, що, на його думку, містер Мартін захоче почути. На запитання, що це таке, я відповів, що уявлення не маю. Детектив не посвятив мене в подробиці. Настала пауза.

— Гаразд, — нарешті промовив Браян. — Я прийду.

Він поклав слухавку.

Одразу після цього, на моє здивування, Пуаро зателефонував Дженні Драйвер і також попросив її зайти.

Мій друг був тихий і доволі серйозний. Я не розпитував його ні про що.

Браян Мартін з’явився першим. Він чудово почувався і був у доброму гуморі, хоча — а може, мені здалося — трохи хвилювався. Майже одразу по тому приїхала Дженні Драйвер. Здається, вона здивувалася, побачивши тут Браяна, і той поділяв її здивування.

Пуаро приніс два крісла і запропонував їм сісти. Тоді зиркнув на годинник і сказав:

— Інспектор Джепп буде тут з хвилини на хвилину.

— Інспектор Джепп? — схоже, Браян стрепенувся.

— Так. Я запросив його неофіційно, як друга.

— Розумію.

Він знову занурився в мовчання. Дженні зиркнула на нього і знову відвернулася. Цього ранку вона здавалася чимось занепокоєною.

Через мить Джепп увійшов у кімнату.

Здавалося, його трохи здивувала присутність Браяна Мартіна та Дженні Драйвер, але він не дав цього взнаки. Інспектор привітав детектива своєю типовою дотепністю.

— Що ж, мсьє Пуаро, і задля чого це все? Мабуть, маєте якусь цікаву теорію, так?

Чоловічок широко всміхнувся йому.

— Ні, ні, нічого цікавого. Просто невеличка історія — така проста, що мені соромно, бо раніше я не помічав її. Якщо дозволите, я почну з самого початку.

Джепп зітхнув і подивився на годинник.

— Якщо це не довше ніж година, — сказав він.

— Розслабтеся, — заспокоїв його Пуаро. — Це не займе стільки часу. Ви ж хочете дізнатися, хіба ні, хто вбив лорда Еджвера, хто вбив міс Адамс і хто вбив Дональда Росса?

— Мене цікавить лише останнє, — обережно мовив Джепп.