Смерть лорда Еджвера

— Ви, можливо, й не знали про це, мсьє, — тихо вів далі детектив, — але я гадаю, це правда. Це чудово пояснює неприязнь міс Адамс до леді Еджвер. Та неприязнь була через вас. Ви розповіли їй, як вам відмовили, еге ж?

— Ну, так… я мусив комусь сказати, а вона…

— …така співчутлива. Так, вона дуже співчувала вам, я й сам помітив. Eh bien, що стається далі? Рональда Марша заарештовують. Ваш настрій одразу ж піднісся. Уся стривоженість зникає. Хоча ваш план і зазнав невдачі, оскільки в останню хвилину леді Еджвер передумує і йде на вечірку, але інший став цапом-відбувайлом, знявши із вас усі клопоти. А потім, під час званого обіду, ви почули, як Дональд Росс, той милий, але трохи нерозумний юнак, каже Гастінґсові дещо, і ви розумієте, що зовсім не в безпеці.

— Це неправда, — вигукнув актор. Піт котився його обличчям. В очах палахкотів страх. — Кажу ж вам, я нічого не чув, нічого… Я нічого не зробив.

Тієї миті, здається, сталася найбільша несподіванка того ранку.

— Це правда, — тихо підтвердив Пуаро. — Сподіваюся, тепер ви достатньо покарані за те, що приїхали до мене, Еркюля Пуаро, з отою вигаданою історією…

Ми всі ахнули. А він задумливо продовжував:

— Бачте, я показую вам усі свої помилки. Я поставив собі п’ять запитань. Гастінґс знає про них. Відповіді на три з них я знайшов. Хто приховав листа? Звісно, відповідь «Браян Мартін» чудово пасувала. Інше запитання: що ж змусило лорда так раптово змінити свою думку і погодитися на розлучення? Була у мене одна ідея. Або він хотів знову одружитися — але я не знайшов жодних доказів, що вказували б на це — або йдеться про якийсь шантаж. Лорд Еджвер був чоловіком із особливими смаками. Можливо, пролилися деякі факти про нього, і хоча вони не давали його дружині право на розлучення в Англії, вона могла скористатися ними, як важелем, погрожуючи публічним скандалом. Гадаю, саме це й сталося. Лорд Еджвер не хотів, щоб із його іменем пов’язували скандал. Він уступив, але його лють через це проявилася на обличчі в ту мить, коли він думав, що за ним не спостерігають. Це також пояснює підозріливу швидкість, з якою лорд сказав: «Це не стосується її листа», перш ніж я встиг припустити, що це могло б бути причиною.

Залишилося два запитання. Запитання про дивне пенсне у сумочці міс Адамс, яке їй не належало. І останнє: чому телефонували леді Еджвер, коли та вечеряла в Чизіку. Я ніяк не міг пов’язати мсьє Браяна Мартіна з жодним із цих запитань.

Отож я був змушений дійти висновку: або я помилявся щодо містера Мартіна, або помилявся щодо запитань. У відчаї я знову перечитав листа міс Адамс дуже уважно. І дещо знайшов! Дещо знайшов!

Самі погляньте. От. Сторінка обірвана. Нерівно, так часто буває. А тепер припустімо, що сполучник «а» у фразі «а тоді каже…» — насправді не сполучник, а частина слова, яке вказує на стать співрозмовника міс Адамс…

О! Ви вже бачите! Це слово «та». Карлотті Адамс запропонувала розіграш жінка! Я склав список жінок, пов’язаних зі справою. Окрім Джейн Вілкінсон, їх іще четверо: Джеральдін Марш, міс Керрол, міс Драйвер та герцогиня Мертонська.

З цих чотирьох мене найбільше зацікавила міс Керрол. Вона носила окуляри, була в будинку у вечір убивства, надала неточні свідчення через своє бажання звинуватити леді Еджвер, і до того ж вона — жінка надзвичайно ділова та зі сталевими нервами, що дозволило б їй скоїти такий злочин. Мотив був не дуже зрозумілий, та зрештою, вона працювала у лорда Еджвера кілька років, тому міг існувати невідомий нам мотив.

Також я не хотів повністю списувати зі справи Джеральдін Марш. Вона ненавиділа свого батька, сама мені про це розповіла. Вона невротична та надто напружена. Припустімо, що того вечора, повернувшись додому, Джеральдін навмисне заколола батька, а потім холоднокровно піднялася сходами по перли. Уявіть жах дівчини, коли вона побачила, що кузен, якого вона віддано любила, не залишився в таксі, а увійшов у будинок!

Цим можна було чудово пояснити її нервову поведінку. Але аналогічно цим можна було пояснити і її невинність та страх, що саме двоюрідний брат скоїв цей злочин. Проте було ще дещо. Золота скринька, яку знайшли у сумочці міс Адамс, мала на собі ініціал «Д.». Я чув, як Рональд Марш звертався до кузини — Діна. Також у листопаді вона була в пансіоні у Парижі й могла зустріти в місті Карлотту Адамс.

Можливо, вам здається дивним, що я додав до списку герцогиню Мертонську. Але коли вона навідала мене, я побачив у ній фанатичну людину. Вся її любов була віддана синові, і вона могла розробити план знищення жінки, яка збиралася зруйнувати життя її сина.

І нарешті міс Дженні Драйвер…

Пуаро замовк і подивився на неї. Дженні глянула на нього, схиливши голову вбік.

— І що у вас на мене? — запитала вона.

— Не так багато, мадемуазель, за винятком того, що ви подруга Браяна Мартіна і ваше прізвище починається з «Д».

— Не багато.

— Є ще щось. У вас є голова на плечах і сила духу, необхідні для скоєння такого злочину. Сумніваюся, чи інші можуть цим похизуватися.

Дівчина запалила цигарку.

— Продовжуйте, — весело сказала вона.