Смерть лорда Еджвера

— Чи було алібі містера Мартіна справжнє, чи ні? Ось що я мав з’ясувати. Якщо так, що за чоловік входив у будинок за словами Рональда Марша? І раптом я дещо пригадав. Красень-дворецький дуже нагадував мсьє Мартіна. То його бачив капітан Марш. У мене одразу ж виникла версія. Згідно з нею, дворецький виявив, що його господаря вбили. Біля покійного лежав конверт із французькими банкнотами, вартістю сто фунтів. Дворецький узяв банкноти, вислизнув із будинку, залишив їх у безпечному місці, у якогось дружка-шахрая, і повернувся, відімкнувши двері за допомогою ключа лорда Еджвера. Він дочекався, щоб злочин виявила покоївка наступного ранку. Чоловік почувався у безпеці, оскільки був твердо переконаний, що леді Еджвер скоїла вбивство, а банкноти були забрані з будинку й переведені у фунти ще до того, як їхню втрату помітили. Та коли виявилося, що леді має алібі, а Скотленд-Ярд почав цікавитися його минулим, дворецький налякався і дав ногам волю.

Джепп згідливо кивнув.

— Залишилося з’ясувати питання про пенсне. Якщо воно належало міс Керрол, справа була зрозумілою. Жінка могла приховати листа, і коли узгоджувала деталі з Карлоттою Адамс чи коли зустріла її у вечір убивства, пенсне через неуважність могло опинитися в Карлоттиній сумочці.

Але виявилося, що пенсне не належало міс Керрол. Я йшов додому з Гастінґсом, трохи пригнічений, і намагався впорядкувати свої думки. А тоді сталося диво!

Спершу Гастінґс заговорив про певний порядок речей. Він згадав, що Дональд Росс був одним із тринадцяти за столом у сера Монтеґ’ю Корнера і йому довелося вставати з-за столу першому. Я тоді саме замислився про дещо інше і не надав цьому зауваженню достатньо уваги. У мене просто промайнула думка, що, правду кажучи, це було не так. Він міг підвестися першим наприкінці ввечері, але, власне, леді Еджвер встала першою, оскільки її покликали до телефону. Думаючи про неї, я пригадав одну загадку, загадку, що, на мою думку, підходила до її дещо дитячого способу мислення. Я розповів про це Гастінґсові, але його, як королеву Вікторію, цим не здивуєш. Потім я гадав, кого б розпитати детальніше про почуття мсьє Мартіна до Джейн Вілкінсон. Сама вона не розказала б мені, я це знав. А тоді, коли ми переходили дорогу, випадковий перехожий сказав просту фразу.

Він сказав своїй подрузі, що «хтось мав би запитати Елліс». У той момент мене осяяло, як усе було!

Пуаро обвів усіх поглядом.

— Так, так, пенсне, телефонний дзвінок, низенька жінка, яка замовила скриньку в Парижі. Елліс, звичайно, покоївка Джейн Вілкінсон. Я простежив за всім крок за кроком — свічки, місіс ван Дюсен, усе. Я знав!

Розділ тридцятий Оповідь

Детектив обвів усіх поглядом.

— Тепер, друзі, — спокійно сказав він, — ви почуєте правду про те, що сталося того вечора. Карлотта Адамс залишає свою квартиру о сьомій годині. Вона бере таксі і їде на Пікаділлі, у готель «Пелас».

— Куди? — вигукнув я.

— У готель «Пелас». Того ж дня раніше вона замовила номер під іменем місіс ван Дюсен. На ній пара товстих окулярів, які, як усі ми знаємо, сильно змінюють зовнішність. Як я вже казав, вона замовляє номер, кажучи, що їде нічним потягом до Ліверпуля, а її багаж уже відправлено. О пів на дев’яту прибуває леді Еджвер і запитує про неї. Жінку проводять у номер. Там вони міняються одягом. У світлій перуці, білому платті з тафти та горностаєвій накидці Карлотта Адамс, а не Джейн Вілкінсон, виходить з готелю і їде у Чизік. Так, це цілком можливо. Я був у тому будинку ввечері. Стіл для вечері освічується лише свічками, лампи тьмяні, ніхто з присутніх не знав Джейн Вілкінсон дуже добре. Золотисте волосся, добре відомий хрипкий голос та манери поведінки зробили своє. Це було досить легко. А якби все не вдалося, якби хтось помітив підміну, про це теж було домовлено. Леді Еджвер у темній перуці й Карлоттиному вбранні та в пенсне оплачує рахунок, сідає з валізою в таксі та їде на вокзал Юстон. Вона знімає у туалеті темну перуку і здає портфель у камеру схову. Перед тим, як вирушити на Ріджент-ґейт, вона телефонує у Чизік і просить покликати до телефону леді Еджвер. Про це вони теж домовилися раніше. Якщо все проходить добре і Карлотту не впізнали, вона має просто відповісти: «Так, це я». Навряд чи потрібно казати, що міс Адамс не знала про справжню причину телефонного дзвінка. Почувши ці слова, леді Еджвер починає діяти. Вона їде на Ріджент-ґейт, вимагає побачити лорда Еджвера, називає себе і прямує до бібліотеки. І скоює перше вбивство. Звичайно, вона не знала, що міс Керрол бачила її згори. Вона припускала, що свідчитиме дворецький (пригадуєте, він ніколи не бачив її, до того ж її обличчя прикривав капелюшок), і проти його слова буде слово дванадцяти відомих і шанованих людей.