Сміттяр

 - Ну от ми знаємо, а що толку ? - знизав плечима Ерік. - Все одно в класі "Ч" ще ні одну апеляцію не розглянули на користь випускника.

Батько клацнув пультом, вимикаючи телевізор, і уважно подивився на сина, наче вперше його побачив.

-А чого це ти кислий такий? І все про помилки, апеляції? Ти що, незадоволений результатами? Три професії запропонували панові, а йому все не те...

 - Я задоволений, - швидко відповів Ерік. Він не хотів сваритися з батьком - добре знав його гарячу вдачу.

- Ну й що ти вибереш?

 - Я ще думаю.

 - А тут немає чого й думати, йди в автомеханіки, це дуже грошовита робота. Влаштуєшся на якусь СТО, потім можна  ще шабашити потихеньку. Знову ж-таки, клас "О". Квартиру дадуть просторішу, ніж у нас, страховка більша...

-Тату, а  коли ще тільки поділили  всіх на соцкласи,  чим тоді керувалися ті, хто їх придумав? Теж усі люди проходили тести?

 - Звідки мені знати, то давно було. Та й хто в нас учений - ти чи я? Вам що, в школі того не розповідали, на суспільствознавстві вашому?

 - Ні, не розповідали, - тихо сказав Ерік. - Я от сів і подумав - ніде не пишуть і не говорять, з чого все почалося. І як воно було раніше?

 - Ну, не говорять, значить не треба тобі того знати, мудрагелю. Іди вже спати, - батько встав і вийшов з вітальні.

А Ерік ще деякий час продовжував дивитися на темний екран телевізора, наче сподіваючись, що він от-от ввімкнеться і  дасть відповідь на питання, котрі хвилювали хлопця.

9

Ерік сидів  у своїй кімнаті  та грав у нову комп'ютерну гру, коли раптом задзвонив його телефон. Не хотілося переривати двобій з віртуальними монстрами, тому вирішив, що відповідати не буде. Але мобільний продовжував розриватися,  врешті Ерік здався й таки відповів на дзвінок.

 - Привіт! - почувся в слухавці голос Теда. - Ти спиш, чи що?

 - Ні, саме дійшов до четвертого рівня  "Зоряного десанту", не міг покинути.

 - А в тебе є комп'ютер? - здивувався Тед.

 - Чого б у мене не було комп'ютера?

 - А, я думав, що у вас, у "Ч",  немає грошей, хотів тобі свій старий комп привезти.

 - Ні, спасибі, - відмовився Ерік. - Приходь так, без подарунків.

- А зараз можна?

 - Давай!

Він продиктував свою адресу, а потім вирішив все ж вийти у двір і зустріти гостя, щоб той не заблукав.

На лавці біля будинку сиділи його сусіди - Марті та Вел. Вони жували чипси і слухали музику, що лунала з переносної колонки.

 - Еріку, кого виглядаєш? - гукнув Марті.

 - До мене має приїхати... е-е-е, двоюрідний брат з іншого району, - треба ж було якось пояснити їхню  з Тедом схожість.

У цю мить біля під'їзду пригальмувало автоматичне таксі, дверцята відчинилися, і звідти вийшов Тед. Він виглядав настороженим, наче боявся, що зараз на нього посиплються різні  халепи. Але, на радість Еріка, цього разу його новий товариш одягнувся нормально - в темні джинси, шкіряну куртку, на голову начепив бейсболку. а на носа -  чорні окуляри. Все це робило його схожим на  таємного агента із другосортного фільму.

 - Чого це ти так замаскувався? - плеснув його Ерік по плечу.

 - О, я маю одну задумку,  потім розкажу, - якось туманно відповів Тед.  Він поглянув у бік  мешканців будинку, що з цікавістю спостерігали за новоприбулим.

 - Привіт, чуваки! - сказав їм і широко всміхнувся.

 - Агов, Еріку, твій брат прикольний! - сказала Вел. - Сідайте до нас, потусуємося!

Але Ерік вирішив не ризикувати. бо хтозна, що там ще  міг цей дивак Тедді втнути. Хлопець не хотів через нового знайомого стати посміховищем для друзів.

 - Вибачте, але ми поспішаємо. - сказав він. - Іншим разом посидимо з вами!

І швидко потягнув Теда в під'їзд.

 - А де ваш ліфт? - спитав той, роздивляючись пофарбовані в блідо-зелений колір стіни.

 - На фіга ліфт, коли  у будинку всього п'ять поверхів?

На своєму третьому поверсі Ерік відчинив двері квартири і впустив гостя досередини. Вдома він був сам, батьки ще не повернулися з роботи, а бабуся,нарешті, вирішила скористатися подарованою мером путівкою і вирушила відпочивати до пансіонату на березі моря.

Тед з цікавістю розглядав обстановку квартири.

 - Як у тебе... компактно, - дипломатично, щоб не образити друга, висловився він. - Ти сам живеш?

 - Звичайно, ні. Ще мама, тато і бабуся.

 - Нічого собі! Як ви тут усі поміщаєтесь?

 - Нормально, у трьох кімнатах чудово поміщаємося. Пиво будеш?

Тед не відмовився, і Ерік дістав з холодильника на кухні дві баночки, подумавши про те, що батько його за це не похвалить, але  ж треба було "тримати марку", тож на кухонний стіл перекочували інші припаси з холодильника, і хлопці заходилися пригощатися.

 - А де в вас посудомийка? І мікрохвильовка?

 - Немає, бабуся такого не признає.

- Капець, у нас дома туалет більший, ніж ваша кухня.

 - А нащо вам  такий туалет - там що, в кожного по окремому унітазу з золотим обідком?  - трохи образився за свою кухню Ерік.

 - Та ні, золотого обідка немає...

- А скільки в вас кімнат в квартирі? - поцікавився  Ерік.

 - У моїй квартирі дві, але вони великі. У будинку батьків... - він приплющив очі, ніби щось рахував про себе, - так, десять кімнат. а ще три ванни і два туалети.

 - У тебе своя квартира? Круто! А машина є?