Сміттяр

 - Я таке взяв, що не зіпсується - консерви, суп у пакетиках, сухарі... ви покладіть тільки в надійному місці, щоб ті малі злодюжки не добралися, то буде вам  на кілька днів.

 - Дякую, друже, - старий поплескав хлопця по плечу. - А хто це з тобою?

 - Це мій двоюрідний брат, -  уже звично відрекомендував Теда Ерік. -  Тед. Він ... з Оклахоми в гості приїхав.

 - Дуже приємно, - господар вагончика потиснув Тедові руку. - Мене звуть містер Вілкінз. Я був учителем історії у школі, де навчається Ерік.

 - Але, якщо ви вчитель, то  чому тут  живете? - не втримався від запитання Тед. -  Адже вчителі звичайно належать до класу "С"...

 - Вчитель і колишній вчитель - це дві великі різниці, - сумно посміхнувся містер Вілкінз. - Та ви заходьте, сідайте, я зараз чаю зігрію.  

Виявляється,  до вагончика була  таки підведена електрика - старий  налив  у   побитий життям електричний чайник води із пляшки та поставив грітися. Хлопці посідали на вузькому складаному ліжку - бо більше тут меблів не було, тільки столик і  пластиковий стілець, на якому сів сам господар.  Біля протилежної стіни стояли ящики, які замінювали шафу та книжкові полиці - в одному лежав одяг, в іншому - книги

 - Ну, юначе,  - звернувся містер Вілкінз до Еріка, дістаючи три різномасні чашки та вкидаючи в кожну пакетик з чаєм, - Хвалися вже своїми успіхами! Як склав ТОМ?

- Все добре, - Ерік посміхнувся. - Мені навіть не одну професію запропонували, а цілих три на вибір.

 - Демократія, -  містер Вілкінз залив пакетики окропом із чайника та поставив  чашки перед хлопцями, розгорнув  пакет із печивом. - Пригощайтеся...  То що ж ти вибрав, якщо не секрет?

 - Мабуть, піду вчитися на автомеханіка, - відповів Ерік. 

 - Що ж, непогано, хоча й шкода, що з такою світлою головою, як у тебе, не маєш альтернативи. А ти, Теде? - спитав він у хлопця, котрий мовчки сьорбав чай. - На кого будеш вчитися?

 - Я? - Тед  зразу замовк, не знаючи, що відповісти, а потім  знайшовся. - Я теж  буду автомеханіком.

Ерік схвально кивнув  головою.

 - Ну, може, ще й власну майстерню відкриєте, хай щастить! Ви хлопці не промах...

 - Містере Вілкінзе, - раптом  наважився  Ерік. - А розкажіть, будь ласка, як тоді, у 2050-му, людей поділили на соцкласи...

11

- А для чого тобі це знати, Еріку? - спитав містер Вілкінз. - Знаєш, як у Біблії написано - "примножуючи знання - примножуєш скорботу..."

- Так, для себе, - відповів хлопець. - щоб дещо зрозуміти.

- Але якщо ви будете обговорювати цю тему з іншими людьми, у вас можуть виникнути серйозні проблеми.

 - Містере Вілкінз, - спитав Тед. - А чому ви опинилися тут, у "мінусах"?

 - Чи не забагато питань, мої юні друзі? Добре, давайте все по  порядку. Отже, Еріку, відповідаю спершу на твоє запитання. На самому початку двадцять першого століття у нашій країні, та й у всьому світі також, виник дефіцит робітничих кадрів. Молодь  вся поголовно прагнула здобути вищу освіту і такі "престижні" професії, як економіст, юрист, лікар, міжнародник, програміст і тому подібне. Ну, звичайно, були хлопці і дівчата, які не вступали до університетів через те, що не мали достаньо знань або просто не бажали вчитися. Але навіть і вони шукали таку роботу, яка була легшою і "красивішою" - наприклад,  продавцем у магазин чи офіціантом ішли працювати залюбки, а от санітаром у лікарню або сантехніком уже не бажали. Через те тодішній прем'єр-міністр запропонував  експериментальну реформу - поділити усіх людей на соціальні класи, щоб у суспільстві було порівну представників розумових професій та робітників.

 - Отже, тоді для всіх провели ТОМ і поділили на класи за здібностями? - спитав Тед. - А якщо раптом людина була начальником, а тест показав, що їй слід стати простим робітником?