Сміттяр

 - Знаєш, коли мені було п'ятнадцять років, трапилася така історія... Мама, як завжди, повезла сестру на якийсь конкурс, а ми з татом приїхали на вихідні сюди, на узбережжя. Тільки він був дуже зайнятий, увесь час сидів у себе в кабінеті і працював. А я  пішла на пікнік. Тут, по сусідству, жив один хлопець. Він уже навчався в університеті, виглядав таким крутим. І страшенно мені подобався. Ми майже й не спілкувалися, так, кидав мені "привіт" при зустрічі. А тут побачив мене на пляжі і каже: "Мала, хочеш погуляти? До мене приїхали друзі з міста, збираємося на невеличкий пікнік." А мені що, я вуха розвісила та й пішла...

Поллі щільніше закуталася у свою джинсову курточку, неначе їй раптом стало холодно. 

 - Ми  сиділи он там, за тими скелями , - махнула вона рукою в напрямку високого берега,  зарослого  кущами. - Розвели вогонь, смажили якісь  ковбаски, хліб, випили вина. Було троє хлопців і я . Але не думай, що я якась така дурепа, вони всі були виховані, культурні, нічого такого. Якби ж хоч щось мене насторожило, то я б із ними не пішла... А потім Тоні мені запропонував трохи прогулятися вздовж берега. Напередодні був шторм, і море виносило на берег дуже гарні мушлі. От він сказав, що знайде мені таку мушлю, а може, ще й з перлиною усередині. Я тоді подумала, що він, мабуть, збирається признатися мені в коханні, тільки перед друзями соромиться... Та ні, я таки була дурепа, зовсім без мізків...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍Ерік накрив її руку своєю.

 - Не треба, не розповідай, - тихо сказав він.

Але Поллі вперто продовжувала, хоча було видно, що це їй важко дається.

 - Коротше, він завів мене  подалі,  там така бухточка була, дуже гарний краєвид... Мушель ми так і не знайшли. А потім почав до мене клеїтися. Казав, що я давно йому подобаюся, що він хоче зі мною зустрічатися і все таке. Я й "попливла". Я ж у нього по вуха тоді втюрилася, і  не могла б йому відмовити. Тільки мені було дуже соромно, що ми на пляжі, і хто завгодно, якийсь випадковий перехожий може нас побачити. Або що його приятелі підуть нас шукати. Ну, і, звичайно, хотілося якоїсь романтики, як усім дівчатам, а не просто перепихнутися на скору руку... Я сказала, що він теж мені подобається, і я згодна, але не зараз. І не тут. А Тоні наче дах знесло. Він заявив - якщо я буду викаблучуватися, то покличе хлопців, щоб вони допомогли. Вони, мовляв, теж будуть не проти... І я злякалася... Коли я потім прийшла додому, я була просто в шоці, мені здавалося, що тепер усі знатимуть, показуватимуть на мене пальцями. Мені було так соромно... Мабуть, треба було заявити в поліцію, але я знала, що батько Тоні займав дуже впливову посаду. Куди там до нього моїм батькам? Мене б саму  зробили винною у всьому. А найгірше - це те, що він ще й підстрахувався, попросив своїх друзів заховатися у кущах неподалік і зняти все на відео, а потім сказав - якщо я  комусь поскаржуся - викладе все на ютубі і напише, що я  надаю сексуальні послуги за гроші. Звичайно, я нікому не розповіла. Взагалі, ні одній живій душі. Тільки от тобі  зараз. Я сама не знаю, чому це все говорю, просто щось найшло...

Вона замовкла, тільки плечі час від часу легенько пересмикувалися, як буває під час плачу. Хоча обличчя Поллі було цілком спокійне. Ерік обійняв її і вона поклала голову йому на плече. Так вони тихенько сиділи і дивилися, як на океан спадають сутінки. 

34

Повернувшись до будинку, вони розігріли у мікрохвильовці піццу, відкрили пляшку вина та, ввімкнувши телеканал зі старими голівудськими комедіями, вмостилися перед телевізором. Надворі стояла тиха, тепла, майже літня ніч, крізь прочинене вікно долинав шум хвиль, не хотілося ні про що розмовляти, і Еріку здавалося. що він міг би так просидіти усе життя, до того йому було спокійно і затишно. Проте Поллі позіхнула раз, другий, потім підвелася і промовила:

 - Щось я вже втомилася, мабуть, піду спати. Ти ще побудеш тут чи теж підеш у свою кімнату?

 - Я теж буду лягати. - сказав Ерік. - Краще завтра раніше встану і піду погуляю по пляжу.

 - Тоді на добраніч! - вона поцілувала його у щоку та попрямувала сходами нагору.  Ерік вимкнув телевізор і якийсь час ще подивився у вікно, на повний місяць, котрий підіймався понад кронами дерев усе вище й вище. Йому здалося, що десь там, за вікном, лунає тиха музика, хоча, скоріше за все, то була тільки гра його уяви. А може, в когось із сусідів видалася вечірка...

Чомусь йому не хотілося йти нагору, і він відтягував цю мить, як тільки міг. Сходив на кухню, дістав із холодильника пляшку води і напився. Перевірив, чи замкнено вхідні двері. Знову постояв біля вікна. Він почував себе якось дивно, і сам не міг пояснити свій стан. Наче якесь передчуття хвилювало його, не давало спокою. Але що воно означало - хороше чи погане?

Нарешті він все ж погасив світло та піднявся сходами на другий поверх. Відведена йому кімната була в дальньому кінці коридора. Ерік минув зачинені двері, а наступні були трохи прочинені. Він не зміг втриматися, щоб крадькома не зазирнути туди.