Спостерігаючи за англійцями

Варто згадати про один важливий виняток із принципу «ощадливості на закупах» (і, відповідно, виправдань та скарг з приводу дорожнечі). Під впливом популярної культури хіп-хопу / гангста / чорного репу молодь запозичила собі стиль життя, де багатство навмисно виставляють напоказ. Вони носять дорогий дизайнерський одяг і масивні золоті прикраси (такі луки називають «блінг-блінг» / («bling-bling»), п’ють дороге шампанське («Кристал») і коньяк, водять дорогі автівки — і їм навіть ні на крихту не соромно за показні розкоші, навпаки, вони цим ще й пишаються.

Навіть ті, хто не може собі дозволити ані шампанського, ані дорогих автівок (а таких більшість, адже цей стиль люблять підлітки з небагатих сімей), зроблять усе, щоб роздобути декілька речей від «правильних» дизайнерів, а потім всім, хто ладен слухати, розповідатимуть, які ж ці речі дорогі. Культура «блінг-блінг» — це не так виняток із правил, як усвідомлений виклик головним правилам англійськості. Це як показати «козу» — з великими перснями на пальцях — усім неписаним правилам скромності, стриманості, поштивості, ввічливого егалітаризму та лукавства. Якщо абстрагуватися і замислитися про суть явища, то культура «блінг-блінг» лишень засвідчує, наскільки ці правила важливі. Визнання через заперечення, так би мовити.

Молодіжні субкультури сьогодні були, завтра нема. На момент, коли ви читатимете цю книжку, «блінг-блінг» культура вже може піти в забуття. А та, що прийде їй на заміну, вже може підривати якусь іншу основоположну рису англійськості.

Класове питання та шопінг

Ощадливість на закупах не знає класових бар’єрів, і навіть виняток «блінг-блінг» не прив’язаний до якогось конкретного класу. Він притаманний молоді з будь-яких соціальних прошарків, включно з школярами із приватних навчальних закладів, які, напевно, поняття зеленого не мають, як комічно виглядають, запозичивши манеру одягатися в сутенерів, а стиль розмови і ходу — у крутих чорних «гангста» з американських гетто.

Більшість аспектів шопінгу, однак, наскрізь пронизані складними правилами класової системи. Ключовий класовий індикатор, як не складно здогадатися, — це те, куди ви ходите на закупи. Та все набагато складніше, аніж простий розподіл на дорогі магазини — для верхів соціальної драбини і дешевші — для низів. Наприклад, верхівка середнього класу пантрує за вигідними покупками в «Хумані» та в секонд-хендах, до яких представники низів середнього та робочого класу не загнати й палкою. А от купувати продукти харчування в дешевих супермаркетах вони, себто верхівка та середина середнього класу, не будуть. Особливо це стосується супермаркетів, які роблять наголос на економії, як-от «Kwiksave» та «Poundstretcher», що їх так любить робочий люд. Вони навпаки купують продукти в супермаркетах середньої ланки, на кшталт «Sainsbury’s» чи «Tesco», або у трішки дорожчих за середні, наприклад, у «Waitrose».

Не те, щоб хтось признався, що обирає супермаркет за критерієм класовості, ні, що ви, — у супермаркетах середнього класу закуповуються тільки тому, що там продукти найвищої якості і там більший вибір органічних та екзотичних овочів (хоч ми й так завжди купуємо такі самі продукти першої необхідності, що й робочий клас у своєму супермаркеті «Kwiksave»). Ми й гадки не маємо, що робити з пак-чоєм чи як їсти органічний корінь селери, та нас тішить, що ось вони — тут, ми їх минаємо, прямуючи навпростець до кукурудзяних пластівців «Келог» та туалетного паперу «Андрекс».

Тест на «Marks&Spencer»

Якщо ви хочете зрозуміти усі тонкощі шопінгових індикаторів, то вам слід трохи поспостерігати і поговорити з покупцями в магазинах «Marks&Spencer». У цій суперпопулярній і дуже англійській мережі на кожному кроці трапляються невидимі класові бар’єри. M&S — це такий магазин, де продають одяг, взуття, меблі, постіль, мило, косметику і все що завгодно, зокрема й їжу та напої марки M&S.

Верхи середнього класу купують їжу в дуже дорогих, але й дуже якісних продуктових відділах M&S, залюбки купують спідню білизну і ще вряди-годи прості речі, як-от футболки. Решту одягу там майже не купують, хіба щось для дітей, і що вже напевне — ніколи не купують нічого з логотипами. Це ж одразу буде видно, що річ з M&S! Вони ніколи не куплять там сукню, крутять носом на взуття M&S, хоч би яке воно було зручне і якісне. У M&S можна купувати рушники і постільну білизну, а от дивани, штори і подушки — ні.