Спостерігаючи за англійцями

Вражаюча кількість англійців, однак, вирішила довести свою маскулінність підкреслено бездарним шопінгом. Для них шопінг — суто жіноче заняття, і надмірна вправність, навіть у дозволеному «мисливському шопінгу», може підважити основи «мачизму», а то й кинути тінь на сексуальну орієнтацію чоловіка. Чоловіки, які ретельно пильнують за іміджем гетеросексуала, за замовчуванням вважають, що виключно гомосексуали — ще, може, нечисельні ультра політично-коректні, нові чоловіки та феміністи — пишаються «шопінговими навичками». «Справжні чоловіки» мають уникати магазинів, сповідувати нелюбов до закупів і бути максимально безпорадними в магазині.

Частково причина в лінощах: стратегія, яку американці називають «капарство», — себто навмисно паскудно виконувати хатню роботу, щоб вдруге вже навіть і не думали залучити їх до процесу. Але для англійця безпорадність у магазині — це ще й привід для гордощів!

Дуже часто шопінговий кретинізм підтримують їхні партнерки — вони їм підігрують і допомагають возвеличувати мужність, показуючи справжні пантоміми. Жінки, сповнені псевдовідчаю, бідкаються, що чоловік загубився в супермаркеті. Ще вони нескінченно жартують і розповідають смішні історійки про нещодавні глупства чоловіків: «Ох, та він безнадійний, він поняття зеленого не має, що до чого! Правда, коханий?» — сказала мені якось пані, з якою я проводила інтерв’ю в кафе торгового центру.

Вона усміхалася, зачаровано дивлячись на чоловіка, який навмисно вдавав із себе невігласа: «Я відправила його по томати, а він повернувся з кетчупом і ще й сказав: “Ну, його ж роблять із томатів, що таке?” — а я йому на це: “Та так, але, хай йому грець, в салат не покришиш!”. Ох, ці чоловіки! З ними так завжди!». Чоловік сяяв від щастя, усміхався задоволено — ух, який із нього крутий самець!

Ощадливість на закупах

Для англійок, більшість яких досі самотужки займається «щоденними» «продовольчими» закупами, шопінг — це дуже потрібне вміння. У нас, навіть серед відносно заможних англійок, заведено пишатися тим, як добре вони вміють робити закупи, інакше кажучи, — вмінням зекономити. Не йдеться про те, щоб купувати все якнайдешевше, а радше щоб купувати якісний товар за розумну ціну, не кидаючи гроші на вітер. Усі англійці і без нагадування знають, що закупи — це не про витрати, це про економію[64]. У нас не кажуть про енну суму «витрат» на їжу чи одяг, а про те, скільки грошей вдалося «заощадити» на покупці. Ніколи не слід вихвалятися, які колосальні суми ви витратили, але завжди ж можна попишатися, як гарно вдалося зекономити!

Це правило діє у всіх соціальних класах: верхи вважають хвастощі дорогими покупками вкрай вульгарними, а низи — просто чванством. І тільки грубі прості американці вихваляються статками, розповідаючи скільки довелось викласти за ту чи іншу річ. А от потішитися, як гарно вдалося зекономити на чомусь — хоч це все одно хвастощі, але в ключі «як дешево» обійшлося, — це універсальна стратегія, якою радо користуються усі англійці з усіх класів. Це один із небагатьох винятків, на які не поширюється табу на розмови про гроші. Що є вдалою покупкою, що можна назвати дешевим і що вартує сплачених грошей — ось це вже залежить від класу і від рівня добробуту. Та принцип один — скільки б ви не заплатили, завжди, якщо є така змога, кажіть, що ви добре зекономили на покупці.

Виправдовуватися чи нити? Ось в чому питання

Якщо нема як приплести економію — наприклад, коли ви сплатили повну ціну за щось безперечно дороге, — то в ідеалі треба прикусити язика і мовчати. Не можете? То є дві опції на вибір. Обидві дуже англійські: виправдовуватися або нити. Ви можете перепросити за нечуване марнотратство («Та так, я знаю, що не треба було, це таке дороге, та я не міг втриматися, ох, нема на мене ради…») або ж скаржитися і бурчати на здирницькі ціни («Несусвітня дорожнеча, совісті в них нема такі ціни лупити, просто ідіотизм, грабіж серед білого дня…»).

Обидва варіанти можна пристосувати під хвастощі: так можна делікатно натякнути на фінансову спроможність і обійтись без вульгарних гонористих вихвалянь статками. Також вони можуть бути і формою «ввічливого егалітаризму»: навіть дуже заможні люди часто виправдовуються або бурчать через дорогі покупки, хоч насправді без проблем можуть собі дозволити подібні витрати. Вони це роблять, щоб не привертати уваги до фінансової нерівності. Отже, закупи, як і всі аспекти життя англійців, не обходяться без малесенької дрібки лукавства.

Похибка на культуру «блінг-блінг»