Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Так, здебільшого ці каламбури просто жахливі; жарти притягнуті за вуха, вульгарні або дитячі; сексуальний підтекст огидний; та й нескінченні ігри словами швидко приїдаються. Іноді просто хочеться побачити заголовок, який щось та й говорить про суть історії — без натуги на гумор та дотепність. Та блискуча винахідливість і лінгвістична вигадливість варті захоплення! Тим паче, що всі ті вимудровані каламбури, рими та жарти такі щиро і наскрізь англійські! Може, в інших країнах й мають такі ж «якісні» — або, як мінімум, такі ж доладно написані — газети, як і в нас, але ніхто не може конкурувати з нашими таблоїдами в маніакальній любові до гри словами. Ну ось, нарешті маємо чим пишатися!

Правила інтернету

Віднедавна в англійців з’явилося нове прекрасне виправдання, щоб не виходити з дому, підняти уявний підвісний міст і сховатися від травматичного живого спілкування з людьми. У нас з’явився інтернет! Електронна пошта, чати, інтернет-серфінг і месенджери — все, про що можуть мріяти замкнуті, соціально сковані словолюби-англійці.

В інтернеті ми у своїй стихії — у світі безтілесних слів. Нема потреби переживати у що вдягнутися, чи дивитися в очі співрозмовнику і потиснути руку, а може, поцілувати в щічку або просто всміхнутися! Ні тобі незручних пауз, ні незґрабного фальстарту; нема потреби заповнювати недоладну мовчанку балачками про погоду; жодних ввічливих зволікань, не треба готувати чай чи вдаватись до інших заспокійливих дій; і в довгих прощаннях теж нема потреби. Нічого тілесного, ніякої взаємодії з людськими істотами з плоті і крові! Тільки написані слова! Тільки те, що ми любимо!

А понад все, інтернет прекрасно підбадьорює до спілкування. В інтернеті всі стають сміливішими, це не суто англійський феномен. По всьому світу люди зізнаються, що онлайн вони більш відкриті, балакучі і не такі сковані, як під час живого спілкування чи телефонних розмов. Розгальмовуюча дія інтернету має особливе значення саме для англійців, які більше аніж інші культури потребують соціальних фасилітаторів.

Під час роботи у фокус-групах та інтерв’ю з інформаторами раз у раз спливає тема небувалої сміливості користувачів інтернету. Усі без винятку учасники зізналися, що в мережі почуваються вільніше і більш розкуто, ніж у «реальному житті» (за їхнім визначенням): «В емейлі я пишу таке, чого б нізащо не сказав у реальному житті», «Це правда, онлайн позбуваєшся скутості — це така сміливість, яка з’являється, коли ти трошки напідпитку».

Знаково, як на мене, що так багато респондентів та учасників фокус-груп протиставляють онлайн комунікацію і спілкування (чи радше те, що не скажеш) у «реальному житті». Цей цікавий виверт дає нам ключ до розуміння феномену небувалої свободи онлайн-комунікації. Скидається на те, що Вільям Ґібсон, який ввів термін «кіберпростір», мав рацію, коли сказав, що «це, по суті, і не місце, так само, як і не зовсім простір». Для нас кіберпростір — це щось окремішнє від реального світу, і наша поведінка там відрізняється від поведінки в «реальному житті».

У цьому контексті кіберпростір можна вважати «лімінальною зоною», як би висловилися антропологи. Інтернет — це маргінальний, межовий стан, сегрегований від буденного життєвого досвіду, де призупиняється дія звичних правил та соціальних уставів, надаючи коротку перерву від реальності для дослідження альтернативних вимірів буття. Відмовившись від усталених правил граматики та орфографії в емейлах чи чатах, ми заразом відкидаємо соціальні заборони та обмеження, які за нормальних обставин врегульовують нашу поведінку. В інтернеті англійці поводяться дуже не по-англійськи. В чатах, наприклад, на відміну від «реального» спілкування, починають спілкуватися з абсолютно незнайомими людьми — це не лише є нормою, це ще й похвально. Далі — більше: у повідомленнях чи листах ми розповідаємо про себе те, чого б ніколи не розповіли в «реальному житті». Можливо, тому, як з’ясували недавні дослідження, в мережі дружба зав’язується легше і розвивається швидше, ніж за звичних обставин у «реальному просторі».

Ефект розкутості в мережі ілюзорний. Завдяки «ефекту лімінальності» ми сприймаємо емейли більш ефемерними та менш зобов’язуючими, аніж «написане на папері», насправді ж вони є набагато довговічнішими та значно менш надійними, ніж паперові листи. Хоч і багато англійців вважають альтернативну реальність онлайн-комунікації досвідом тотальної свободи, на практиці може виявитися якраз протилежне. Ми шкодуємо про сказане чи зроблене в стані алкогольного сп’яніння, достоту так само ми можемо пожалкувати й про відверту поведінку в мережі. Справа в тім, що кіберпростір не відділений від «реального» світу — акурат як різдвяні корпоративи не відбуваються в паралельній реальності. Надміру відверті емейли, як і безчинства на корпоративах, колись та й матимуть відгомін. Та я певна, що переваги «лімінального ефекту» кіберпростору, який допомагає англійцям подолати «соціальну не-дужість», вповні переважують усі недоліки.

Правила закупів

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература