Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Деінде під час шоу постійно сваряться, скандалять і б’ються, ламають стільці і кидаються посудом. А в британському «Великому Браті» навіть підвищують голос зрідка. Почути в’їдливий коментар — то вже подія, яку ще довго обговорюватимуть і обсмоктуватимуть як самі учасники, так і численні фанати шоу. Розмовляють наші учасники часто грубо, але не через бурхливі емоції, а тому, що мають убогий словниковий запас. Поводяться учасники шоу напрочуд стримано і ввічливо. Вони рідко висловлюють обурення прямо, а роблять це на англійський лад — постійно скаржаться і обговорюють бідолаху поза спиною.

Хоч насправді «Великий Брат» — це, по суті, змагання, учасники люто засуджують навіть найменший натяк на змагальницький настрій. Найбільший гріх, переступ через найголовніше правило чесної гри — це шахраювання. Навіть просто зізнатися, що у вас є стратегія, що ви граєте «задля перемоги» — табу. Якщо з’ясовується, що хтось із учасників має такий грішок, якщо когось підловлюють на вихвалянні у хитромудрій стратегії гри, то він чи вона миттю стають ізгоями і швиденько вилітають із гри. А були б мудрі, то й далі би прикидалися, що прийшли сюди «заради розваги», як і всі решта, і мали би шанс на перемогу. Лукавство рулить.

Стриманість, скутість, сором’язливість, непрямолінійність, лукавство, вичавлена через силу ввічливість — усе це в дусі англійців і, як ви можете мені закинути, не дуже дивує. Та задумайтеся на хвильку, хто бере участь у шоу «Великий Брат»? Люди, які подаються на шоу і проходять кастинг дуже хочуть виставлятися на показ публіці — двадцять чотири години на день, дев’ять тижнів, з повною відсутністю приватності — навіть у туалеті і душі — не кажучи вже про виконання ідіотських та принизливих завдань.

Це не просто собі звичайні люди, вони — щонайвідвертіші ексгібіціоністи на всю Англію! Найбезсоромніші, найнахабніші, найбільш спраглі уваги, найменш скуті особи, яких вам тільки пощастить надибати. Все ж поведінка на шоу перебуває здебільшого у полі типової англійської стриманості, скутості, неоковирності та незґрабності. Вони порушують правила, тільки коли понапиваються, власне, вони напиваються, щоб узаконити порушення правил[60], але навіть тоді є межі, яких нізащо не переступлять.

Мені шоу «Великий Брат» бачиться як успішна проба на тривкість «правил англійськості». Якщо вже ярі ексгібіціоністи з «Великого Брата» коряться правилам англійськості, то як же глибоко вони в’їлися у свідомість пересічного англійця!

Правила читання

Любов англійців до слів в тій чи іншій формі посідає почесне місце в більшості переліків «визначальних національних рис», які мені довелося перечитати у процесі роботи над цим дослідженням. Колосальна кількість тих переліків тільки зайвий раз доводить, що у відповідь на хитке становище ідентичності ми складаємо списки — так би мовити, закидаємо проблему словами. Започаткував тренд спискоскладання Джордж Орвел, і тепер всі, кому не ліньки, пишуть списки!

Джеремі Паксман, вписавши у свій орвелівський список категоріальних рис англійськості «кросворди та шаради», назвав англійців «народом, зацикленим на словах». Проаргументував він це тим, що ми випускаємо феноменальну кількість друкованої продукції (100 000 книжок щороку), що в нас газет на душу населення більше, ніж будь-де у світі, що в нас «безперервний потік листів у редакцію», що в нас «невгамовний апетит» до всіх форм вербальних ігор та головоломок, що в нас процвітають всі театри та книжкові крамниці.

Я би ще додала, що рейтинг читання, як свідчать результати всенародних опитувань про улюблені хобі англійців, в нас куди вищий навіть за захмарні показники ЗС та садівництва. Понад 80 відсотків англійців також регулярно читають щоденну газету. Всім відома наша пристрасть до словесних ігор та вербальних шарад, та варто уточнити, що усім невербальним хобі та заняттям, як-от рибальство, колекціонування марок, споглядання поїздів, спостереження за пташками, прогулянки, спорт, домашні тварини, флористика, в’язання і розведення голубів, ми присвятили як мінімум одне спеціалізоване друковане видання. Популярніші хобі можуть мати й з півдюжини щотижневих чи щомісячних видань, не кажучи вже про спеціалізовані сайти! Тож хобі ми «любимо» теоретично, а не «практично»!

Читання «на троні»

Читаємо ми безперервно — будь-коли і будь-де. У багатьох англійських домівках практикують ще й те, що я називаю «читанням на троні»: кіпи книжок та журналів розкидані довкола унітазу або й ще краще — розставлені акуратно у спеціально обладнаних скринях чи на поличках, — все, щоб читати, сидячи в туалеті. Багато англійців, особливо чоловіки, взагалі не можуть випорожнитися, якщо нема що почитати у процесі. Якщо немає відповідного читання, то вони беруться за інструкцію до рідкого мила або етикетки на освіжувачі повітря.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература