Спостерігаючи за англійцями

Обговорення важливих тем нейтралізують жартами, гострими випадами у бік ворогів (чи клубів-конкурентів — члени місцевого клубу поштрикують Мотофедерацію Британії, наприклад) та ввічливими суперечками з переважно геть неважливих нюансів. Вряди-годи ухвалюють якісь рішення чи резолюції — або хоча б досягають консенсусу — але ухвалу головного рішення відкладають до наступної сесії. Тоді ще чаювання з жартами, плітками та зрадонькою, особливо із зрадонькою (а спробуйте-но знайти в Англії клуб чи товариство, члени якого не вважають себе недооціненими і виштовхнутими на марґінес). Закінчується все нескінченними прощаннями по-англійськи. Іноді запрошують промовця, якому треба всіляко догоджати і метушитися навколо, а потім — чемно аплодувати, хоч якою б прісною і нудною не була його доповідь. Та загалом — всюди все те саме. Якщо ви побували на одній сесії англійського клубу чи спільноти, то, вважайте, побували на всіх. Навіть на зустрічі анархістів, на якій мені довелось побувати, розпорядок був такий самий, щоправда, напрочуд добре організований. Навіть на демонстрації наступного дня учасники одяглись в однакові чорні уніформи, несли професійно намальовані банери і скандували в унісон, не збиваючись з маршу.

Пабні правила

Ви вже, мабуть, зрозуміли, що я вважаю паби дуже важливим аспектом англійської культури. Зі всіх «соціальних фасилітаторів», які допомагають стриманим англійцям налагодити та укріпити контакти, паби є найбільш популярними. В Англії приблизно 50 000 пабів, і ходить туди три чверті дорослого населення, чимало з них — «постійні відвідувачі», які свій місцевий паб вважають мало не другим домом. Всенародна любов до пабів не слабне: загалом приблизно одна третя дорослих ходять до пабу «як за розкладом», хоча б раз на тиждень, а в молодшій віковій групі частота відвідувань зростає аж на 64 відсотки.

Я говорю «паб», так буцімто вони всі однакові, однак в наш час існує просто несусвітнє різноманіття пабів: студентські паби, молодіжні паби, тематичні паби, сімейні паби, гастро-паби, кібер-паби, спорт-паби. Також є величезна кількість інших закладів, як-от кафе-бари та винарні, куди можна прийти випити. Через ці нововведення здійнявся чималий галас, ясна річ, всі кривились і пхекали, кричали «зрада» і пророкували кінець світу. Паби вже не ті! Тепер це якісь модні барчики, нема нормального традиційного пабу! Країні гаплик. Кінець світу близиться і то семимильними кроками!

Типовий ностальгійний плач. Типові передчасні поминки (у буквальному значенні: двадцять років тому в нас опублікували книжку «Смерть англійських пабів». Навіть не уявляю, як почувається автор, минаючи щораз «Троянди» та «Корону» чи «Червоного Лева», коли бачить, як там все ще весело п’ють і грають в дартс). Значною мірою ці передчасні оплакування — всього лиш типова англійська песимістичність, а все, що в залишку — наслідок синдрому, схожого на «етнографічне засліплення»: фаталісти настільки засліплені новим обличчям пабів, що просто неспроможні розгледіти те, що основа залишається незмінною — традиції та поведінкові коди, без яких паб — не паб. Навіть якби чорні песимісти мали рацію, тих нових пабів, які їм не до вподоби, мало — їх відчутна меншість, — і розташовані вони переважно в центральній частині міст. Традиційних «місцевих» пабів є десятки тисяч!

Це правда, що багатьом сільським пабам ведеться важко, а деяким — у дуже маленьких сільцях — взагалі довелося зачинитись. Це сумно, адже село без пабу — то взагалі не село! Тільки-но упокоїться паб, як одразу ж у місцевій пресі здіймається хвиля протесту, а вбитих горем селян із саморобними плакатами «ВРЯТУЙТЕ НАШ ПАБ!» фотографують під час скорбної ходи. Певна річ, паб можна було б порятувати, якби вони їли та пили в пабі і залишали там свої гроші, та, здається, вони так і не скумекали що до чого. Ті самі проблеми в нас із Кончиною Сільських Крамничок: всі хочуть врятувати сільський магазинчик, але не хочуть там робити закупи. Ось, будь ласка, — типове англійське лукавство!

Однак англійський паб — як інституція, як мікрокосм — живе і процвітає. І там досі діє непохитний тривкий кодекс неписаних правил. Більшість з них я вже проаналізувала у розділі про розмови в пабі, адже паб — це заклад, покликаний сприяти соціалізації. Навіть англійці там спілкуються. Тож нема чого дивуватися, що більшість «пабних» правил стосуються мови та жестів. Також «пабні» правила я розглянула у підрозділі, присвяченому іграм, та декілька важливих аспектів, як-от правила споживання алкоголю, все ж ще треба проговорити окремо. Я не маю на увазі закони про продаж та вживання алкогольних напоїв, мені йдеться про набагато важливіший кодекс неписаних законів про споживання алкоголю з метою соціалізації.

Як правильно пити