Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Якщо товариство не сидить за баром, то той, хто купує випивку на всіх, має виконувати роль офіціанта. «Пригостити всіх» — це не лише заплатити за напої, це ще й піти до шинквасу, замовити напої і принести їх до столу. Якщо напоїв багато, то зазвичай ще хтось з товариства пропонує допомогти, але це необов’язково, і «угощальник» може зробити два-три рейси до бару й назад. Витрачені зусилля важать не менше, ніж витрачені кошти. Це як «пригостити» увагою.

«Справедливість» у взаємному вгощанні — це нечітко визначене поняття. Хтось може двічі пригостити всіх, а інші — лише по разу. Під час наступних «походів на пиво» справедливість, зазвичай, відновлюється, але надто перейматися цим питанням — ознака вкрай поганих манер.

Власне, навіть найменший натяк на скупість, скнарість та небажання щиро брати участь у ритуальному угощанні люто засуджують. В устах англійця фраза «він не пригощає навзаєм» звучить як образа. Тож дуже важливо наввипередки запобігати, хто угощатиме першим, і сказати: «Це моя черга!». Не треба чекати, коли всі виставлять напої і ви залишитесь єдиним, хто не пригостив товаришів.

Як не дивно, з’ясувалося, що в довгостроковій перспективі «ініціатори» (ті, хто визвались пригощати товаришів першими) витрачають не більше грошей, аніж «спізнілі» (ті, хто не визвалися вгощати першими і чекають черги). Власне, «ініціатор» не тільки не банкрутує, а ще й в сухому залишку виграє — його популярність та репутація щедрого чоловіка заохочує інших бути щедрими до нього.

Щоб пригостити товаришів, не слід чекати, поки вони вип’ють все до дна. Правильний момент сказати «Я пригощаю!» — саме тоді, коли більшість склянок порожні на три чверті. Це правило не так для того, щоб переконати всіх у своїй щедрості, а щоб забезпечити безперервний потік алкоголю — упевнитися, щоб нічия склянка ані на мить не пересохла.

Вряди-годи можна відмовитися від угощання, але не треба робити з цього оказію і приписувати собі всілякі чесноти на кшталт скромності, адже ваша абстиненція не звільняє від обов’язку пригостити всіх товаришів. Навіть якщо ви п’єте менше ніж усі, вам все одно доведеться пригощати. Проте, якщо вам пропонують «чарку за примирення», відмовлятися дуже неґречно, адже тут чарка — це явний знак особистої дружньої симпатії.


Порушувати священний ритуал взаємного вгощання не можна ні за яких обставин, однак є декілька винятків із правила і стосуються вони кількості учасників та демографічного складу питущої групи.


ВИНЯТОК ДЛЯ ВЕЛИКИХ КОМПАНІЙ: у дуже великих компаніях взаємне вгощання може влетіти у копієчку. Та цієї перестороги зазвичай недостатньо, щоб занедбати ритуал. Проблему вирішують так: велика група ділиться на менші підгрупи (ніхто цього прицільно не організовує, воно само), в межах якої взаємне пригощання йде як звикло. Є ще один альтернативний варіант взаємного вгощання, коли принцип обдаровування зберігається: він називається «карусель» — товариство кладе гроші на кін, щось на кшталт спільнокошту, а зібрану суму потім витрачають, щоб купити випивку на всіх. І вже зовсім у крайньому разі, може, десь у товаристві студентів чи людей з невеликими статками, кожен платить сам за себе.


ВИНЯТОК ДЛЯ ПАР: у деяких соціальних групах пару мають за одну особу, і в такому випадку «пригощати» має тільки чоловіча половина пари. Такий інваріант рідко можна зустріти серед молоді, хіба що вони навмисно, з якоїсь особливої нагоди, намагаються поводитися по-старосвітськи елегантно. За звичайних умов таку практику можна спостерігати хіба у компаніях, де зібралися чоловіки за сорок. Подекуди старші англійці просто не можуть змиритися з думкою, що жінки купуватимуть їм випивку і розширюють рамки «винятку для пар» на всіх жінок у товаристві — незалежно чи ті в парі з чоловіком, чи ні. Ці літні старомодні чоловіки, опинившись в пабі з жінкою сам на сам, наполягають на тому, щоб купувати всі напої за свій кошт. Молодші чоловіки такої звички не мають — вони сподіваються, що жінка дотримуватиметься звичного ритуалу взаємного вгощання.


ВИНЯТОК ДЛЯ ЖІНОК: на відміну від чоловіків, жінки значно фривольніше ставляться до правила взаємного вгощання. У змішаних компаніях вони роблять як усі, грають за правилами друзів-чоловіків і дотримуються чинного етикету, але у жіночих компаніях можна побачити дуже дивні інтерпретації «пригощального» етикету, а подекуди й абсолютне нехтування правилом взаємного вгощання. Вони купують одна одній випити, але вся процедура взаємного вгощання не така значуща: вони не відслідковують так ретельно, чия черга пригощати, і не сперечаються до нестями, хто вже купив випивку на всіх, а хто ще ні. І взагалі — їх смішить та дратує вся та чоловіча метушня із взаємним вгощанням.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература