Спостерігаючи за англійцями

Потреба у строгому імперативі тільки посилилась завдяки недавно запозиченим в американців правилам — «вільна п’ятниця» та «п’ятниця без краватки», коли працівниками компаній дозволено приходити на роботу в щоденному одязі, замість звичного ділового вбрання. Доволі багато англійських компаній запозичили собі цей звичай, однак чимало одразу ж покинули — працівники нижчої ланки почали приходити на роботу в абсолютно чудернацькому, підібраному без найменшого натяку на смак, одязі, який би більше личив для пляжної вечірки чи нічного клубу. Решта працівників виглядали неприйнятно занедбаними. Клієнти тим видовищем були шоковані, колеги — конфузились, а керівництво взагалі ігнорувало правило «вільна п’ятниця» і, як бачимо, небезпідставно, і у спробі вберегти гідність дотримувалося офіційної форми одягу. Відтак ієрархічна прірва між працівниками тільки ширшала, цілком заперечуючи початкову мету заходу — демократизацію та налагодження товариських стосунків у колективі. Якщо коротко, то експеримент з тріском провалився.

В інших народів, може, не все так гладко із вмінням одягатися, та тільки жителі наших колишніх колоній, сиріч американці та австралійці, можуть сяк-так дорівняти нам у катастрофічній, тотальній і всепроникній відсутності смаку. Вся сіль в тому, що навіть ті самі американці й австралійці спроможні одягатися краще за нас, — а ми носимося зі своїм кліматом і мінливою погодою як з писаною торбою — намагаємося вбратися по погоді і відповідно до кліматичних умов. Ми можемо немислимо довго обговорювати прогноз погоди, але нам ніяк не вдається вбратися відповідно до того прогнозу: я, наприклад, впродовж декількох дощових пообідь ходила вулицями і рахувала парасольки; підрахунки показали, що лише чверть населення (переважно люди середнього та старшого віку) додумалися вийти з дому, прихопивши такий суто англійський предмет першої необхідності, як парасольку. І це за умови, що синоптики попереджали про кількаденні зливи! Однак схиблені звички одягатися як стрик на Великдень служать чудовим виправданням для постійних нарікань та скиглінь — то ми змерзли, то ми змокли, то нам гаряче. А це, до слова, підтверджує припущення, що суть наших невпинних балачок про погоду криється зовсім не у щиросердій любові, а в налагодженні соціальних контактів.

Правило чорної вівці

Уважні читачі мали зауважити, що я вважаю «прогресивну вуличну моду» категорією «уніформи». Мали б виникнути питання: хіба ці дві категорії не взаємовиключні? Здавалося б, дивна, химерна мода субкультур, якими славиться Англія, — панки з ірокезами, готи в образі вікторіанських вампірів, скінхеди в гадах — свідчать про ексцентричність та неординарність, а не про конформізм та слідування правилам. Думка про те, що наш стріт-стайл є зразком ексцентричності та вигадливості, вже стала загальновизнаним «фактом» у світі моди — і то не лише в площині модних журналів, але й в академічних працях на тему англійської моди. Навіть Джеремі Паксман, такий завжди скептичний, не зміг спростувати цього твердження: він просто повторив поширену думку, буцімто мода вулиць «транслює засадничий принцип — віру в свободу особистості». Та насправді ексцентричністю тут і не пахло, а зовсім навпаки — це трайбалізм, форма конформізму, уніформа. Панки, готи та всілякі інші неформали, може, й виглядають дивно, але вони всі — сиріч, представники певної субкультури — на одне лице у дивацтвах. В англійській вуличній моді немає нічого унікального і дивовижного — це всього-на-всього сигнал про приналежність до певної субкультурної групи.

Дизайнери на кшталт Вів’єн Вествуд та Александра МакКвіна підхопили тренди стріт-стайлу, інтерпретували їх по-своєму, трохи огламурили, вивели на усі подіуми світу, і ось тепер всі кажуть: «Як це ексцентрично! Це так по-англійськи!» Та я не бачу нічого ексцентричного у вихолощених копіях уніформи. Стріт-стайл до того ж небавом перестає сигналізувати про приналежність до певної субкультури — субкультурна мода невідворотно і дуже швидко стає «масовою». Щойно молоді неформали вигадають нове дивацьке вбрання, дизайнери-авангардисти одразу переймають новинку і вже вона, трохи адаптована, з’являється у всіх фешенебельних бутіках, вже всі, навіть наші мами, її носять (щоправда, в різних варіаціях)! Неформалів, які вигадують все новий і новий стріт-стайл, це доводить до сказу! Молодь в Англії витрачає купу сил та часу, щоб відрізнятися від «мейнстріму» — для них це образливе слово — та це їх не робить ані ексцентриками, ані анархістами-відлюдьками: вони залишаються вівцями, просто перебраними в однаковісінькі вовчі шкури.