Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Модні катастрофи спіткали не лише нас — посестри з Америки та Австралії можуть дорівняти нам у несмаку. Попри те, мої подруги, знайомі та інформаторки з усього світу презирливо стверджують, що саме англійки одягаються навдивовижу безглуздо та без смаку. Одного разу, коли я запротестувала, що не зовсім справедливо кпинити тільки з англійок, француженка, така собі гранд-дама, відповіла: «Дуже навіть справедливо. Від колоній багато не ждеш, але ви, ви ж ніби цивілізовані європейці! Вам би личило знати, що до чого. Година — і ви в Парижі!» Вона повела бездоганними бровами, стенула елегантними плечима і делікатно хмикнула, що, здається, мало означати, що раз ми так нічого і не навчились у сусідів, то з нами взагалі нема про що розмовляти. Я б не дуже переймалася, але діалог відбувався під час королівських кінних перегонів в Аскоті, у клятій королівській ложі, де зібралися англійки (навіть я, соціологиня під прикриттям) у найкращому вбранні і капелюшках. Я не могла натішитися своєю рожевою міні-сукнею і рожевими туфлями з ефектними пряжками-трензелями — такою собі референцією (можна сказати гвіздком) до теми коней. Вбрання здавалося мені навдивовижу дотепним і доречним для перегонів, але спопеляючий погляд мадам, — тої, що Модна Критикиня, — миттю перетворив їх на дитячі черевички дурбецала. Суто англійська звичка — обернути все на комедію!

Одяг — це, перш за все, форма комунікації, можна навіть піти далі і сказати, що це така соціальна майстерність. Тож не треба дивуватися, що англійцям, які геть не мастаки у спілкуванні, важко дається мистецтво одягатися. Нам непросто з усіма аспектами комунікації, особливо коли нема строгих прописаних правил. Коли у 1950-х роках ми втратили строгі гардеробні правила, це, либонь, мало такі ж наслідки, як і відміна вітальної фрази «Як ся маєте?» («How do you do?»). Не стало офіційного «Як ся маєте?», і ми до пуття не знаємо, що сказати! Ми конфузимося і бентежимося, наші вітання неоковирні, незграбні і вайлуваті. Так само і відмова від загальноприйнятого дрес-коду — який, на думку багатьох, попахує нафталіном, як і фраза «Як ся маєте?», — посіяла невпевненість що, коли і куди одягати. Повсякденний одяг дорівняв у недоладності нашим вітанням.

А втім, ми не любимо офіціозу. Ми не любимо коритись усім цим святенницьким правилам і приписам. Та нам відчайдушно бракує природної грації та легкості у спілкуванні, щоб обійтись без правил. Ми схожі на тих бунтівних підлітків, на яких постійно — і вповні справедливо — скаржаться батьки: ми хочемо, щоб до нас ставились як до дорослих, хочемо самі вирішувати, що і як робити, але нам бракує зрілості та розважності розпоряджатися отриманою свободою мудро — ми тільки плутаємося і зводимо все нанівець.

Мейнстрімні правила та племінна уніформа

Отож ми вирішили, що єдине рішення — придумати ще правил. На зміну строгим правилам дрес-коду минулих років, одначе, не прийшла анархія. Хоч модні журнали й без упину запевняють, що «Тепер можна носити все», — це не правда. Звісно, що сьогоднішні вимоги до «мейнстрімного» одягу дуже далекі від дрес-коду до 1960-их років — тоді, наприклад, жінки мали носити капелюшки, рукавички, спідниці строго визначеної довжини та ін. Класові та субкультурні відмінності у вбранні були доволі незначними і строго визначеними. А втім, досі існують загальні правила та модні віяння, які ми впізнаємо на раз: досить тільки глянути на вуличні фото 1960-х, 1970-х, 1980-х та 1990-х років, як зразу зрозуміло — з одягу і з зачісок, — що це за часи. Легко впізнавана, без сумніву, і наша епоха, хоч нам і здається, що вона набагато безладніша у своєму анархізмі та швидкоплинніша у змінах, аніж будь-яка попередня. Навіть якщо б 1990 року зробити «ретро» фото, копіюючи стиль, скажімо, 1970-х чи 1960-х, або 2003 року скопіювати моду 1980-х, — на це ніхто не купиться, бо ретро ніколи не відтворює стиль «достоту» як він був, а лише відтіняє головні, впізнавані, моменти, подаючи їх із ледь помітними, але таки видозмінами в одязі, зачісках та макіяжі. Порівняйте пару вуличних фотографій або погортайте сімейний альбом, і ви зауважите, що одяг підпорядковується правилам дрес-коду значно ретельніше, ніж здається, і, що ще цікавіше, — деталі та нюанси сучасного дрес-коду вам чудово відомі, навіть якщо ви ніколи особливо й не цікавилися модою. Правил дотримуються несвідомо — хоч-не-хоч, а дотримуєшся, і наступні покоління, розглядаючи ваші світлини, непомильно впізнають у вас типового представника епохи.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература